Різдвяні свята в Україні не обходяться без колядок. Вони звучать у кожній хаті українській родини, ними вітають Дитятко Боже – Новонародженого Ісуса Христа, Його Пречисту Матір Богородицю Марію і Святого Йосифа Обручника. Колядувати починають у сімейному колі за святвечірнім столом, у Надвечір’я Різдва Христового.

Широка тематика українських колядок! Окрім релігійних мотивів (а це – основа), зустрічаємо історичні, героїко-патріотичні, про гірку долю українського народу… Та всі вони сповнені оптимізму. Чимало колядок (як і віншувань) торкаються теми мирної хліборобської праці.

А от гурти колядників, зазвичай, починають ходити від хати до хати аж після Різдва Христового і свята Собору Пресвятої Богородиці, тобто, на третій день Різдвяних свят, коли у церквах поминають Святого первомученика архідиякона Стефана (Степана), 27 грудня (9 січня). І першим вітають колядою священика-пароха.

Колядування – давній звичай обходів із використанням величально-поздоровчих пісень і речитативних віншувань, які неодмінно закінчуються словами:

-Христос Рождається!

-Славіте Його!

В основі цих обходів лежить «магічна» ідея Першого дня. Тому висловлені побажання обов’язково мають сповнитися, стати  реальністю.

Діти, як правило, колядують для себе, «собі у кишеню». Дорослі – на потреби церкви. Основу цих гуртів здебільшого якраз і становлять учасники церковного хору. Дякують господарям за кожну плату, вітають з Різдвом Христовим і зичать усій родині, всій Україні миру та гараздів.

Зрештою, тепер і діти, і дорослі частку наколядованих грошей віддають (здебільшого через окрему церковну касу) на потреби ЗСУ, лікування поранених бійців, допомогу їхнім родинам, сім’ям, насамперед дітям тих батьків, які полягли за волю України.

Для малечі здавна існували певні правила колядування. Спочатку вони колядували вдома. Потім ішли до сусідів, хресних батьків (якщо була така нагода), але спершу у всіх ввічливо просили дозволу заколядувати.

Повелася й така добра традиція: ще до Різдва (Коляди) добрі сусіди гречно просили дітей, щоб ті прийшли і привітали їх колядкою з Різдвом Христовим.

До речі (але не сприймаймо це на віру, а звернімо увагу, як на пласт духовної культури, власне, його залишки), у давнину наші предки-язичники цієї пори вітали народження Сонця і Коляду. Адже день уже більшає, небесне світило «набирає сили». За віруваннями давніх слов’ян, Коляда якраз і була матір’ю Сонця, дружиною Дажбога, богинею Неба. Її ім’я походить від слова «коло» - стародавньої назви Сонця. Легенда розповідає, що саме Коляда навчила давніх українців виготовляти колесо.

Влучно співпали Різдвяні свята і свято Коляди.

Тарас ЛЕХМАН