Кожна робота славиться своїм завершенням. А що вже мовити про хліборобську працю, завершення жнив. Адже, «не той хліб, що у полі, а той, що в коморі».

Утім, ще до завершення жнив селянину вельми кортіло дізнатися: а якої якості буде борошно з нового врожаю, чи вдасться спекти з нього добрий хліб?..

Тому з початком жнив, коли вся робота ще попереду, кілька перших зжати сніпів молотили, зерно ретельно сушили, мололи на жорнах (з торбинкою зерна не варто йти до млина), аби отримати борошно, і пекли з нього паляниці «на пробу». Вечеряючи всією сім’єю, неквапливо смакували їх, оцінювали…

Такі невеличкі паляниці брали зі собою в поле, коли вже завершували жнива, або, як кажуть, дожинали останній сніп. Ними обідали і дякували Богу за новий хліб на столі.

Звісно, цей давній обряд не мав конкретно визначеної дати, все залежало від регіону (кліматичних умов), погоди, але на півночі України, де жнивують пізніше, його часто приурочували до свята Літніх Бориса і Гліба (6 серпня). Тому:

-Літні Борис і Гліб печуть перший хліб.

Цікавий і такий звичай: перша паляниця вважалася оберегом, її клали у спасівський кошик разом з фруктами та ягодами і святили у церкві на свято Преображення Господнього (19 серпня). Засушеною зберігали впродовж року до нової першої паляниці. Стару ж розламували, частинку давали корові, щоб «здоровою і дійною була, приводила теляток», а іншу частинку закопували посеред поля, щоб «земля добре родила».

І тільки після завершення всіх робіт з першого помолоту пекли перший коровай, справляли обжинки чи свято врожаю.

Тарас ЛЕХМАН