За церковним календарем, 9 лютого вшановують преподобного Никифора. А ось у народному календарі українців цей день чомусь називають «Слизнем». Безперечно, не у всіх етнографічних регіонах, але в Галичині така назва почасти зустрічалася…

Звідки вона походить – важко здогадатися догадатися; з’ясувати достеменно – поготів. Аж ніяк не стане оправданням, що на Слизня дороги вкриває ожеледиця. Було потепління, зі снігу потекли струмки талої води, аж враз вдарив мороз. Ось і вкрилися дороги льодом, перетворилися на суцільну ковзанку, ні пройти, ні проїхати. Але ж таке може трапитися будь-якого дня лютого, та й взагалі протягом усієї зими, ранньої весни. Не обов’язково чекати дня Слизня. Ще кажуть, що на дорогах у лютому тоді стає слизько, коли весна наступає, а зима не відступає. Може, і ця версія має право на існування…

Проте, цей день у народному побуті українців свого часу був сповнений багатьох пересторог та марновірств. Наприклад, лихо, коли хтось на Слизня необачно пролив на підлогу олію, а ще гірше, коли послизнувся на ній і впав. Тоді буде падати весь рік (від Слизня до Слизня), а це до добра не призведе. Спаси і сохрани, Боже, від такого!

На Слизня господині готували з вершків сметани масло («бовтали у маслянках»). Вважалося, що воно буде надзвичайно смачним, жирним і довго зберігатиметься.

Народні прикмети:

- Якщо у цей день ожеледиця, а снігу на полях було мало, або взагалі розтанув, то можуть пропасти озимі посіви.

- Снігопад – до мокрого початку весни.

Тарас ЛЕХМАН