ВОВКУЛАКА

До численних міфологічних істот, яких витворила народна уява, належить Вовкулака (Вовкун) — давній негативний персонаж української демонології.

Вовкулаки (за повір'ями) могли бути вроджені та зачаровані — обернені. Вродженою вовкулакою ставала людина, що народилася під знаком певної планети. Вірили також, що коли вагітна жінка побачить вовка, то в неї народиться дитина — вовкун.

Зачарованими ж вовкулаками стають ті, яких обертають у вовків чаклуни, відьми. Для цього достатньо було забути Бога і за вказівкою відьми перекинутись тричі через устромлений в землю ніж. Таке перевтілення відьма могла здійснити і без згоди на те людини. Тобто, людина ставала жертвою відьомських чарів.

На відміну від зачарованих вовкулак, що перебувають у вовчій подобі по кілька років, вроджені вовкулаки живуть у сім'ї як звичайні люди і лише у певний час, найчастіше вночі, перетворюються на вовків, об'єднуються з їхніми зграями і винищують худобу. Існували різні засоби повернути зачарованому вовкулаці людський образ (подобу). Приміром, стягнути з нього шкуру, провести через хомут, розірвати мотузку, що висить у нього на шиї, та інше.

ВОДЯНИК

У давнину чимало пересторог в уяві українців було пов'язано з Водяником (Водяним) — різновидом нечистої сили, одним з персонажів міфологічної демонології. Почасти і тепер лякають ним дітей: “Не йду купатися до ріки, бо той (водяний) затягне!”. Бешкетує він навіть узимку, коли водойми замерзли, тягне в ополонку...

Як і всі недобрі духи, що є на землі, водяник, згідно з українськими легендами про створення світу, походить від чорта. Отож, Бог скинув чорта та злих духів з неба і кожен із них летів до землі сорок днів. Коли ж Господь сказав: “Амінь!”, то хто де був, там і залишився: у воді — водяник (водяний), у болоті — болотяник, болотяний, у лісі — лісовик тощо. Проте коріння вірувань у водяника — значно глибше. Воно випливає з давнього язичницького поклоніння східних слов'ян божествам, пов'язаним із водяною стихією.

Водяник мав вигляд старезного діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом, як у риби. Міг перевтілюватися у різні істоти — дитину, козла, собаку, качура, ту ж рибу тощо. Цей володар річок, озер, ставків, усіх інших водоймищ головував над русалками та опікувався рибами.

Жив водяник здебільшого у вирах річок, біля млинів. Розгнівавшись та розлютившось, міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки (створювати повені), топити людей. Для потіхи русалкам забирав у своє підводне царство дітей.

ДОМОВИК

У давнину вважали, що Домовик живе у кожному домі і має ще такі імена — Похатник, Господар, Хованець, Служка, Служака, Помічник.

Українське трактування домовика аналогічне уявленням інших народів. Іноді його вважали істотою невизначеного роду (воно). Проте найчастіше домовик змальовувався як невеличкий (вершків дванадцять заввишки) геть оброслий волоссям дідок. За добрих взаємин із ним, він забезпечував добробут родини, пильнував уночі худобу, колисав дитятко у люлечці. Водночас міг завдавати великих прикрощів тому, хто його розсердив.

Образ домовика — опікуна родинного вогнища переплітається з образом домашнього чорта — дідька. Побутували повір'я, що дідько сидить у курячому зноску і його може виховати кожен, хто виносить яйце дев'ять днів під пахвою.

Заможні господарі прагнули мати собі таких опікунів і регулярно ставили для них у кутку їжу.