Останні новини
02 серпня 2020
02 серпня 2020
02 серпня 2020

А ДЕ ХАТУ ЗБУДУВАТИ?..

Будівництво житла здавна було однією з найважливіших подій, що неабияк відобразилося в народній обрядовості. З переселенням до нової хати люди плекали надії на щастя й заможність, спокій та добробут. А вибір місця (будівельного майданчика) став одним з найважливіших обрядів, який, попри християнські вірування, зберіг багато елементів культури язичницьких часів. Упевнені, що сучасникам буде цікаво про це дізнатися. Однак застерігаємо: не вдаватися до марновірства та ворожби. Краще скористатися тільки суто практичними порадами, перевіреними багатющим досвідом поколінь.

Для нового житла намагалися знайти таке місце, яке мало задовольняти ряд вимог. Дослідивши їх, можна потерти потилицю: а де ж тоді господарю будувати хату?.. Втім, знаходили такі місця. Адже українці — народ кмітливий, спостережливий!

Отож, приміром, город за хатою та господарськими спорудами має виходити до річки, ставка, нахилятися у долину. Воно й звісно: не буде підтоплювати і легше воду носити, коли ця поряд, аби грядки полити.

Щоб це місце було на цілині, де земля “спокійна”; на горбку, де нема вологи; де вранці не випадає роса. Крім того, де не ростуть дерева, тоді їх не доведеться викорчовувати при закладанні фундамента, а залишки коріння, які з часом зможуть проростати, не будуть його руйнувати.

За народними віруваннями, добре те місце, де колись водилася худоба, бо, вважали, що тоді в сім'ї буде злагода, запанує добробут і не помиратимуть діти. Важливо, щоб був зручний під'їзд до хати і господарських будівель, широке подвір'я. Вхід до хати — неодмінно з південного боку або зі сходу (хай сонце частіше дарує тепло).

Побутувало й багато заборон. Не можна будувати нову хату за розмірами меншу від старої (сім'я зменшиться, рід вимиратиме); на місці старої, хоча б трохи не посуваючись убік; на садибі родини, де були п'яниці, злодії, злочинці, інший “суспільний негативний елемент”, бо це місце вважалося проклятим; де люди часто хворіли, вмирали від пошесті, траплялися у родині самогубці. Борони Боже, як вважали, будувати хату на перехресті доріг (у такому місці будували шинки), пустирях та вигонах, мочарах; де колись стояв хлів чи смітник.

Категоричне табу: не будувати хату на місці кладовища, окремих поховань (могили), зруйнованої церкви, хреста. Зрештою, порядні люди ніколи б собі такого не дозволили.

Жарти жартами. Втім, пересторог аж забагато. І якщо якомусь чолов'язі випаде щаслива лотерея на земельну ділянку, то, зважаючи на численні табу (окрім прагматичних порад, скажімо, заболоченого місця), він замислиться: “А чи взагалі варто щось будувати?..”. Не забуваймо про інший важливий фактор — християнський (головне, щоб беззастережно повірити у це): освятити місце під майбутню забудову, як і згодом саму хату. Святий хрест, свячена вода мають неймовірну силу, чудотворну!

У давнину, щоб визначити місце для нового будинку, марновіри часто забували про церкву, а вдавалися до послуг ворожбитів. У деяких випадках питали поради у старожилів. Ті радили посіяти жито на місці майбутньої забудови. Якщо воно добре росте, то ділянка добротна під забудову.

Як стверджують дослідники-етнографи, аби перевірити добротність місця для будівельного майданчика, у давні часи вдавалися й до такого ритуального дійства: під кожним рогом майбутнього житла забивали дерев'яні кілки або ж клали камінці, біля яких після заходу сонця, потайки, щоб ніхто не бачив, насипали на цьому місці зерна пшениці: 27, 30, 33, 36, 39 і т. д. (Починаючи від 27, додаючи, як вважав за доцільне кожен господар, по три зернини). Водночас посередині майбутнього житла на столі, застеленому рушником, клали хрест, який потім, при спорудження хати, переносили на покутній стовп, хліб-сіль і свіжу джерельну воду у посудині, бажано у глиняному полумиску. Інколи для більшої вірогідності воду ставили біля кожного кілка, вбитого у землю, який визначав кути хати. Наступного ранку, ще до сходу сонця, перевіряли, в якому стані були зерна, хліб, сіль та вода. Якщо все це залишалося недоторканим, а води у посудині навіть побільшало (скажімо, від роси), то це — характерна ознака доброго місця. Бувало, такий експеримент проводили тричі поспіль. І якщо дві ночі видались “кепськими”, то шукали інше місце.

Широко побутував обряд і з використанням металевого або глиняного посуду, під який увечері клали жмут вовни, посуд ставили на вовну верх дном. Якщо вовна набирала вологи — місце для будівництва погане, бо хата буде “сира”.

Багато з цих повір'їв залишились у далекому минулому.

 

Підготував Тарас ЛЕХМАН.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.