На відміну від “жіночого” свята Варвари, наступний день (18 грудня) — Сави вважається здебільшого суто “чоловічим” святом. За християнською традицією цього дня вшановують преподобного Саву Освяченого (493-532 рр.).

Цей святий з восьми літ мешкав у монастирі. Коли подорослішав, то пішов у пустелю, що поблизу Йордану. Згодом заснував лавру й уклав церковний чернечий устав. Мав дар яснобачення, зцілював молитвами людей і творив чудеса...

За прогностичними прикметами, ретельним багатовіковим спостереженням над погодою ще наші пращури з'ясували, що на Сави часто випадають великі сніги, настають морози. Тому кажуть: “Варвара мостить, Сава гострить, а Микола кіл ставить”.

У свято Сави особливо урочисто відзначали день ангела хлопчики на ім'я Савка. Сусідські діти-однолітки тягали іменника за вуха, застеляли ослін кожухом і, посадивши на нього хлопчика-іменинника, тричі піднімали його до стелі. За це варто було почастувати хлопчиків солодкими гостинцями.

Дорослі чоловіки теж справляли свято, але у вигляді жартівливого обряду “похорону Савки”, коли, частуючи родичів, сусідів і приятелів, приповідали:

“Савка вмер, бо старий був,

Жінку бив, бо дурний був.

Ой вип'ємо по чарочці,

Заспіваймо по Савочці...”.

Таким чином “очищали” іменинника від минулих гріхів, “хоронили” їх, але, погодьтесь, відразу набували нових гріхів.

Та як би там не було, однак за розвагами ніколи не забували ревно помолитися. Адже саме за допомогою молитов Святий Сава творив дива. Вірили: цього дня Господь Бог ще уважніше прислухається до людських прохань. І якщо людина молиться щиро, то обов'язково буде почута!