Між величними церковними святами Різдва Івана Хрестителя та Петра і Павла є менш помітне для церковного календаря свято Самсона (10 липня). Але воно є важливим для народного календаря українців, що відобразилося у численних прогностичних спостереженнях, прикметах.

Починаються жнива... Ох, як потрібно доброї сприятливої погоди! Бо хліб замокне - будеш голодним увесь рік. А на Самсона якраз може настати початок дощових днів, і то затяжних. Буває, що після тривалої спеки така погода приходить неждано. Тому кажуть і застерігають:

- На  Самсона бійся дощового мусона.

- Самсон-сіногній сіно замочує і хліб забирає.

- Самсон голодом людей заморити може.

- Якщо розпочався дощ на Самсона, то він може тривати сорок днів (нехай, навіть, з перервами).

- Коли у цей день небо вкрили темні хмари (навіть, якщо й не падав дощ) - неодмінно настане період літніх гроз, який затягнеться аж на десять днів.

- Самсон - володар літніх гроз.

- Самсон від женця серп забирає і хліба позбавляє.

- Спекотний день на Самсона (але не парко) - жарка погода встановиться на тиждень, а то й більше.

7 липня — свято Різдва Івана Хрестителя, або, за народним календарем, Івана Купала.

У давні часи (навіть з прийняттям християнства) й опісля у побуті українців воно відзначалося суто як язичницьке свято, символізувало поєднання трьох життєдайних сил - вогню (сонця), води і землі. Було це й проводом Літнього Сонця, на зміну якому приходила Мара. Тому, за віруваннями, оживали демонічні сили. Щоб вберегтися від них, «очищалися» вогнем, стрибаючи через багаття. Також вмивалися у росах Купальської ночі, бо вона мала додати здоров'я.

Для молоді це свято ще й означало спалах любові, прояв відвертих почуттів.

Здавалося б, усе відійшло у минуле. Але й до наших днів збереглося чимало купальських пісень, цікавих народних спостережень за природою, повір'їв, прикмет. Зокрема:

- Якщо годуєш бджолу до Івана, то вона зробить з тебе пана.

- Роса велика на Івана - буде врожай огірків.

- Чим більше зір на небі у ніч на Івана Купала - тим більше буде грибів і горіхів.

- Після Івана Купала не треба жупана.

- Ранку на Івана хмарно- вночі дощ упаде.

- У Купальську ніч полум'я не піднімається вгору, а наче стелиться по землі - наступного дня буде дощ.

- Іван задощить - хліб промокне.

- Туманна ніч - до тривалого дощу.

Липень — найспекотніший місяць року. І не тому, що сонце добряче припікає. Цей вислів має й образне значення. Насамперед спекотно селянину на полі, адже ідуть жнива. Не можна гаяти часу. Потрібно хліб святий зібрати!

- Літо добре всім, а вершина літа важка.

- Літо на зиму працює, липень збирає, а зима з'їдає.

- Мужика годує не сокира, а липнева робота.

- У липні хоч роздягнися, але легше не буде.

- У липні відро води, а ложка болота.

- У липні хоч сонце на зиму повернуло, але літо на спеку пішло.

- Липень грози любить, особливо, коли йдуть жнива.

- Дощ у липні йде не там, де чекають, а де жнуть.

- Липневі грози під час жнив - для хліба лихо.

- Жито доспіло і пішов дрібний дощик - можна шукати білі гриби.

- Липень - надія літа і року.

- Липень розкішний - рік щедрий.

- Липень красний - рік прекрасний!

6 липня — свято Агрипини-травниці. Це особливий день для знахарів. Адже цієї пори народні зцілителі починали заготовляти купальське зілля. Так називали всі лікарські рослини, зібрані у липні.

У саме свято Різдва Івана Хрестителя-Предтечі (Івана Купала, 7 липня) такого не робили, бо це вважалося гріхом. Насамперед потрібно було відвідати церкву і присвятити час молитві. Не збирали зілля на Петра і Павла (12 липня); у неділю рано також зілля не копали. За народними повір'ями таке чинили лише «чорні знахарі». Були і є свої кодекси честі, моралі у народних зцілителів!

А збирали у липні травознаї вербену лікарську, дурман, гірчак, сухоцвіт болотяний, мелісу, руту запашну, любисток, звіробій, календулу, ромашку, нетребу, спориш, пагони хвоща польового... Йшло для приготування ліків і листя липи, яка вже відцвіла.

Звісно, цвіту папороті знахарі не шукали. Це - лише доволі цікава романтична легенда. Хоча, насправді, папороть також належить до лікарських рослин.

Натомість заготовляли листя алтеї лікарської. Його товкли з качиним або гусячим жиром (1:10), щоб упродовж року лікувати гнійні рани, нариви. А свіже запарене листя використовували у вигляді компресів для зняття запалення, зменшення пухлин.

Зібрані квіти очанки вішали букетами за сволоком. Засушений збір запарювали (1 столова ложка подрібненої рослини на 300 мл окропу) і промивали хворі очі, зокрема лікували кон'юнктивіт, запальні процеси...