30 квітня вшановують святих Симеона, Акакія, Зосима і Саватія. Останніх з двох названих преподобних отців вважають покровителями бджіл та пасічництва, як виду господарської діяльності. Отож для пасічників це особливе свято!
У цей день вони тричі обходили кожен вулик зі страсною свічкою (її запалюють і освячують у церкві у Чистий четвер перед Великоднем під час відправи Старстей Христових) та свяченою водою (здебільшого брали стрітенську), скроплювали вулики, щоб бджоли були працьовитими, добре роїлися, приносили багато меду.
Побутував і такий звичай. На Святий вечір посеред пасіки закопували глечик з вареною пшеницею і стільниковим медом (мед брали тільки з власної пасіки). На свято Зосима (інколи у перший день Великодня) його відкопували, а рідиною обмазували всі вулики, або ставили хрестики на них, вважаючи, що бджоли не будуть втікати з пасіки.
Як правило, кожен пасічник зберігав удома ікони святих Олексія, Зосима і Саватія.
Народні прикмети:
- На Зосима тепло - буде багатий медозбір.
- На Зосима бджоли активно працюють - забезпечать достаток меду.
Народна приказка: «На Зосима бджола літає, мед збирає, сама меду не потребує, а людей медом годує».
Сприймаймо сказане, як перебільшення. Бджолині рої роблять запаси меду з надлишком. Це ми, люди, їх грабуємо...
Подякуйте бджілці!

Свято Воскресіння Христового цього року припадає на 24 квітня. Його святкують три дні поспіль — неділя, понеділок, вівторок. Свято багате народними звичаями. Більшість з них є загальними для всієї України, а деякі лише для окремих регіонів. Не дивно! Україна велика і багата на народну духовну культуру!
Загальноприйнятий звичай на Воскресіння Христове - освячення великодніх страв. Після тривалого Великого посту Церква дозволяє всіляку їжу, щоб вірні разом із духовною радістю відчули радість від земних дарів. У великодні кошики кладуть паску, яйця, писанки, крашанки, шинку, ковбаску, сир, масло, сіль. На Східній Україні замість шинки і ковбаски клали запечене порося з хріном у роті. (Хрін символізує міцність, здоров'я).
Не менш поширений обряд - «христосування», коли після церковної відправи навіть незнайомі віталися один з одним словами: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», обіймалися і обмінювалися писанками, крашанками, а дітям їх дарували.
У ці дні не змовкають церковні дзвони. Хлопчики почергово дзвонять у них. Змовкнуть церковні дзвони - прийде лихий. А так, то він їх боїться.
На Великдень неодмінно відвідують могили своїх рідних, родичів, друзів. На цвинтарях відправляють поминальні молебні. Такі відправи тривають аж до Провідної неділя, тобто протягом усього тижня. З померлими також вітаються: «Христос Воскрес!».
Особливого чару Великодню надають гагілки, веснянки, гаївки, різні ігри на майдані біля церкви. Гагілки - дорогоцінний скарб ранньої культури наших предків, високомистецькі поетичні твори, які супроводжуються то щемливими, то радісними мелодіями. На другий день свят в Галичині виконували особливі ритуальні пісні, які називають риндзівками.
За Великодньою неділею - Світлий понеділок. По всій Україні він пов'язаний із звичаєм обливання водою. У цей день хлопці обливали дівчат і таким чином висловлювали свої залицяння. Дівчата ж відкуповувалися від «водних процедур» писанками або крашанками. (А це вже відповідь на залицяння). У Світлий вівторок уже дівчата обливали хлопців... Тому Великодні понеділок та вівторок у народі називають «обливаними».
На Великдень не можна сумувати, а радіти Вескреслому Христу, який смертю смерть подолав і нас вічне життя дарував.

20 квітня вшановують Святого Юрія Мітилинського, єпископа, ревного захисника ікон, доброчинця, який щедро допомагав убогим. Він помер 816 року  на засланні у Корсуні, куди його етапували за те, що відкрито виступив проти іконоборців. У народі цей день називають Квітневим Юрієм. Бо ще одне свято Юрія відзначають 6 травня. Але ідеться про зовсім іншого достойника Христової Церкви.
Про Квітневого Юрія у народі кажуть:
- Добрий у квітні Юрій з теплом.
- Квітневий Юрій з теплом - будеш з вівсом.
- На Квітневого Юрія вітри - виляже жито.
- У квітні Юрій сонцем посміхається - людей благословляє; плаче дощем чи холодом дошкуляє - на людей ображається (гнівається).
 - Якщо на Квітневого Юрія кроти вилазять з нір - до теплого травня і теплого літа.
- У цей день туман густий - буде урожай на льон і картоплю.
Тарас ЛЕХМАН

За тиждень, перед Великоднем, завжди у неділю, відзначаємо свято Входу Господнього в Єрусалим.У народі його називають Квітною, Вербною, Шутковою неділею. Рідше зустрічаються назви Вхід, Вхідна неділя, Передвеликодня неділя. Цього року вона припадає на 17 квітня.
Слава про Ісуса Христа як Великого Учителя, Пророка і Цілителя швидко розійшлася не тільки по Галилеї, його рідній країні, а й по сусідніх державах - Самарії та Юдеї. При вході в Єрусалим (власне при в'їзді на сумирному ослику) Сина Божого вітали вигуками: «Осанна!» і пальмовими гілками, які були символом перемоги. Це вже через чотири дні ці люди кричали: «Розіпни його!».
Оскільки пальма в Україні не росте, то її успішно замінила верба. Перша згадка про «празник верби» в Україні датується у давньому літописі «під 1073 роком».
І тепер у цей день святять вербові галузки. Зі свяченими гілками пов'язані певні ритуали. Парубки і дівчата «билися» ними біля церкви і коли йшли додому після Богослужіння. Примовляли:
- Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень - Великдень.
Недалечко червоне яєчко,
Будь здоровий, як верба!
Освяченим прутиком торкалися і старших людей, які не змогли побувати в церкві.
Господарі одну з освячених вербових гілочок неодмінно саджали в полі, щоб земля добре родила. Інші галузки впродовж року зберігали за іконами, а старі спалювали і розсипали попіл по городі. Освяченим вербовим прутиком вперше весною виганяли на пасовисько корів.
У тиждень, що передував Квітній неділі, не сіяли конопель і не садили городини, бо все «буде ликовате як верба». Також не сіяли буряків, бо «будуть гіркі».