Останні новини
12 липня 2020
12 липня 2020

18 жовтня — свято мучениці Харитини. Колись від цього дня жінки узвичаєно бралися до виготовлення полотна. Та й з городніми і польовими роботами вже й впоралися... Отож з'явилося більше часу на інші справи, хатні.

У давнину для пошиття одягу селяни використовували насамперед домотканий матеріал. Так виходило дешевше, економніше. Тому ремеслом ткати полотно з льону, коноплі, вовни (грубе, «бите» сукно) володіло багато жінок. Примовляли: «Прийшла Харитина - човгають човники». До речі, човник - деталь від ткацького верстата, за допомогою якої «проганяли» нитки.

Навіть наприкінці XIX - початку XX століття домашнє ткацтво українців, незважаючи на розвиток фабричної промисловості, являло собою усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які нагромаджувалися протягом віків. На початку XX століття стали використовувати й нетрадиційну для українців сировину: бавовну та паперову пряжу, а в західних регіонах України - металеву сріблясту нитку (сухозлітку).

Зокрема просте полотно виготовляли технікою переплетення - перемінним настискуванням на дві підніжки ткацького верстата, тобто у дві ремізки. Залежно від призначення тканини кількість ремізок на верстаті могла збільшуватися від 4 до 20.

Існувало велике розмаїття орнаментальних мотивів: на вічка, на кружки, на шашки, на пасочки, у сосну, кіскою та інші.

При виготовлення декоративних тканин, а також деяких елементів одягу, наволочок, рушників, скатертин тощо використовували техніку перебірного переплетення. На таких тканинах візерунок завжди рельєфно виступав понад фоном.

Все ж, із розвитком легкої промисловості нагальна необхідність у домашньому виготовленні тканин відпала. Але традиції художнього ткацтва не занепадають.

 

22 жовтня - свято апостола Якова Алфеєва.

Спостерігали, що у цей день може випасти снігова крупа, а відтак жартували: «Яків - брат Божий послати снігову крупу або град гожий».

Добра ознака для селянина, коли на Якова випав сніг і покрив посіяну озимину. Можливо, щоб задобрити святого, у деяких регіонах у день Якова варили кашу з круп, але виключно як обрядову страву.

Сніг, який випав на Якова, звісно, ще розтане, перетворить землю на суцільне болото. Тому «на Якова погода ніякова і зима ніякова».

Інші прогностичні прикмети підказують:

- До цього дня ростуть останні сироїжки. Якщо їх багато - на холодну зиму. Але після Якова заготовляти ці гриби не варто.

- Після Якова осінь заплакала.

- Хмурий Яків затримає хмуру погоду на кілька днів.

 

- Як довго не зберігалася б у жовтні тепла і суха погода, але цей місяць не буває без дощів та болота.

- Жовтень - болотник.

- Місяць жовтень-болотник до грязюки добре звик!

- У жовтні буває, що ні колесом, ні полозом не проїхати.

- Весною дощ рікою проллє - краплі не бачити, а восени ситцем просіє - воду хоч відром черпай.

- Відро води влітку - ложка болота, восени ложка води - відро болота.

- У жовтні зранку дощ дощить, а звечора сніг наметами лежить.

- У жовтні день блисне, а три кисне.

- Осінній дощ дрібно сіється, але довго тягнеться.

- Дощ у жовтні лунки поллє - зиму скоро приведе.

- Пізній дощ, як пізній гість, - часто заночовує.

- За погідним днем у жовтні - сльози з болотяними чоботами.

- Весняний дощ ростить, а осінній гноїть.

- Доки дощ і зелена трава - зими ще нема.

- Не проси у жовтня дощу, бо сам прийде.

- Жовтню, дощи чи не дощи, але в листопаді мороз все одно завітає.

21 жовтня — свято преподобних Трифона і Пелагії.

Спостережливі люди запримітили:

- Після Трифона і Пелагії все холодніє. А тому Трифон шубу чинить, а Пелагія рукавиці шиє.

Яким би не було посушливе літо й спекотний вересень, але Трифон і Пелагія наллють соком ягоди калини. Тим паче, коли вже були перші приморозки. Тому цей день оптимальний для заготівлі калини. Частину калинових кетягів, як і горобинових, дбайливе людське серце залишає птахам на зиму. Отож «пожинають» не весь врожай. Зрештою, калина - не вишня, багато не з'їсиш.

Знахарі також наголошують, що після посушливого літа й теплого вересня найоптимальніше збирати калину на Трифона і Пелагії.

Ремесло золотарів було доволі рідкісним в українському середовищі. А якщо вже й зустрічалися такі, то передавався цей фах від батька до сина, як от у родині Духни (Духничі), що жили й працювали у Львові у XVI-XVII століттях.

Іоанн Духни (дата народження невідома - помер у Львові 1534 року) був родоначальником династії. Належав до цеху золотарів, живописців і конвісарів. В архівних документах згадується 1522 рік. Виготовляв вироби зі срібла, оправляв коштовне каміння. Мав будинок на площі Ринок.

Ян Духни також належав до золотарного цеху. Виготовляв кубки, келихи, прикраси з коштовним камінням, емаллю оправляв кінську збрую. 1566 року виконував замовлення двору Вишнивецьких.

Мельхіор Духни, як золотар, виконував замовлення магнатів Львова, Белза, Чернігова та інших міст. Виготовляв коштовні прикраси і сережки з діамантами, браслети з кораловими вставками та облямованими діамантами тощо.

Стверджують, що вироби цієї династії славилися по всій Європі.

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.