У жовтні, коли селяни завершили всі польові роботи, на них чекала ще одна важлива справа — хліб молотити.
Цей процес називався «обмолотом» і поставав у ряді обрядових дій, а не тільки прагматичної функціональної роботи. Після зажинків, жнив, обжинків він символізував останній етап щодо заготівлі хліба (зерна) та його належне зберігання. Кепкували: «Не той хліб, що на полі, не той, що в стодолі, а той, що в коморі». Такий обмолот називали «повним», «остаточним».
Молотили ціпом, розстеляючи під снопом рядна. Важка це була праця. Отож, «Хліб молотити - не язиком молоти». Навіть, траплялося, винаймали помічників, з якими розраховувалися тим же обмолоченим зерном.
Потім зерно провіювали, просіювали, відділяючи його від полови, вилучаючи кукіль, добирали посівне зерно (якнайкраще) для наступного сезону.
З плином часу дехто з багатших господарів міг придбати собі механічну молотарку. За сучасними мірками, цей технічний (але приводився в дію таки вручну) пристрій аж ніяк не назвеш ідеальним і, тим паче, не порівняєш з комбайном у полі. Та, все ж, він полегшував і пришвидшував процес обмолоту хліба, його якість, не виникало потреби у додатковій робочій силі.
Молотити хліб було справою виключно чоловіків, а просівати, провіювати - жіночих рук.
З роботою намагалися впоратися до свята апостола Луки (31 жовтня), щоб «На Святого Луки було вдосталь хліба і муки».
Тарас ЛЕХМАН