Переглядаючи деякі російські сайти, інтернет-видання, запримітив, як часто вони “плачуть” за царем Петром І, вимагають від теперішньої влади Росії радикальніших, агресивніших дій (куди вже, хібо що офіційне оголошення війни?) щодо України, бо, мовляв, українці забули, яке благо, яке щастя принесла їм Росія... Словом, слід належно провчити “хохлов”.
І ось саме правда про Петра І та його руйнівну політику щодо України. Радянські дослідники історії писали, як правило, лише про значний позитивний вплив реформ Петра І на розвиток України. Тільки де той “позитив”?.. Українці мали і свою високорозвинуту культуру без російського втручання та “допомоги”. Навпаки, росіяни вчилися у нас, і не раз запрошували наших учених мужів навчати їхнього мужика різним наукам. Радянськими істориками зумисне добре замовчувалися негативні наслідки діяльності імператора Петра І — прихильника абсолютистської влади на життя українського суспільства.
Насамперед Петро І розгорнув особливо активну (часом приховану, часом відкриту) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському уряду. Він насторожено стежив за всіма контактами Запорожжя, представників старшинської адміністрації Лівобережної та Слобідської України з чужоземцями, категорично, під страхом смертної кари забороняв їм вести будь-які самостійні переговори з послами інших країн.
За так званими Коломацькими статтями від 25 липня 1687 року гетьманові Лівобережної України заборонялося позбавляти старшину (бо деякі представники старшинської верхівки вже запродалися Петрові І, були з їхнього оточення донощики) керівних посад без прямої на те згоди царя, а старшинам не дозволялося обирати гетьмана. (Не дозволялося, бо, не доведи Господи, не того оберуть, “неугодного”).
У 1722 році Петро І видав спеціальний указ про створення на Україні т. зв. Першої Малоросійської колегії для пильного нагляду за всією діяльністю гетьманської адміністрації. Такого принизливого і підступного політичного удару не міг перенести Іван Скоропадський. Невдовзі після виходу царського указу він раптово помер. Тоді Петро І взагалі заборонив козакам, козацькій старшині обирати нового гетьмана. Наказним гетьманом, тобто таким, що виконує обов'язки під протекторатом царя, призначили Павла Полуботка, який досить швидко за свої незалежні, самостійницькі погляди потрапив до Петропавлівської фортеці — тоді найстрашнішої тюрми Росії. Де після тяжких мук, моральних і фізичних страждань відійшов у Вічність.
Україна важко потерпіла від репресивної політики Петра І, яка почалася репресією, утисками козацького звичаєвого права і завершувалася масовою ліквідацією українського люду. Після союзу Івана Мазепи зі шведами і програної ними Полтавської битви, Петро І наказав жорстоко покарати (навіть смертю) багатьох людей, причому не тільки прихильників і соратників українського гетьмана, а й тих, хто зовсім не був причетним до цих подій. Покарати, аби посіяти страх серед інших. Тож кажуть: “На козацьких кістках побудований Петербург”.
Неймовірно тяжким випробуванням стали для свободолюбивих українців примусові роботи “во благо Росії”, будівництво оборонних споруд, фортифікаційних укріплень, військові походи, на які часто брали непідготовлених, невишкулених селян. Залучали до таких непосильних робіт, військових походів і фізично здорових (це — насамперед), економічно забезпечених рядових козаків, міщан. Жоден відкуп не допомагав!З них додому поверталося 30-60 відсотків, інші помирали від нестерпних умов життя. Ті, що повернулися, вже втратили свої сили, здоров'я, навіть психологічно були деморалізовані. Така політика Петрі І безпосередньо вела до знищення української нації, її генофонду. У травні 1709 року його наказом російські війська зруйнували Запорозьку Січ.
Царський уряд чинив різноманітні обмеження для розвитку економіки України. (І тепер так чинить Росія). Місцевим купцям і торговим людям дедалі частіше заборонялося займатися міжнародною торгівлею. Нерідко царська влада сама визначала торги, ярмарки і особливо порти в Росії, де могли торгувати українці. Але добротні, високоякісні українські товари, продукти купували там за безцінь. Це ще одна модель підриву економіки та розвитку ремесел. Спеціальним розпорядженням царату російським боярам, міщанам, тим паче урядовцям взагалі заборонялася будь-яка торгівля із Запорожжям. Українці могли орієнтуватися тільки на внутрішній ринок, або ж торгувати з закордоном потайки.
Сильно підірвало українську економіку постійне перебування на наших теренах російських військ (понад 10 тисяч). Цю армію утримували за рахунок простого люду, тож швидко зростали податки, силоміць забирали зерно, мед, інші продукти харчування.
За часів правління Петра І на Україні помітно скоротилося вживання української мови, особливо в офіційних установах, у великих містах. Діловодство вели тільки російською. Не дозволялося друкувати українські книги, ширилося це і на богослужбову літературу.
Нейперше під “гарячу руку” потрапила Лаврська друкарня і Києво-Могилянська академія. Щодо останньої, то цар взяв курс на політику планомірного її знищення як навчального закладу європейського зразка. Петра І лякало, що серед викладачів і спудеїв панує дух вольності, національний дух. (А навчалися представники багатьох національностей). Ширилися тут ідеї католицизму й уніатства, навіть протестантизму, який вже пустив у Європі коріння. З Могилянки до Росії ледь не сильміць перевели кращі професорсько-викладацькі кадри, книгозбірню академії Петро І спалив.
Здобуття освіти опинилося під пильним наглядом неприязної до всього українського російської цензури. Українська церква потрапила під гнітючий вплив Московської патріархії.
Ось такою була політика Петра І щодо України. Політичні кола Росії і тепер намагаються її відновити, реанімувати.
Пам'ятаймо гіркі уроки!