(Етюд)
Нестерпна літня спека тривала майже місяць. Господарі ледь встигали носити воду у відерцях, щоб поливати нею огірочки, помідори, капусту та іншу городину. У садках на деревах навіть скорчилося листя. На лузі трава вигоріла, стала рудою.
І раптом на зміну спекотним прийшли прохолодні дні, трохи задощило. Вже кілька ранків поспіль випадала така очікувана роса. Все відразу ожило. Травичка знову почала зеленіти, омолоджуватися, наче весною. Причепурилися кучеряві верби. Тільки під їхніми кронами можна знайти затінок у літню спеку. Не раз перепочивали тут косарі. Ніжаться у срібних краплинках-перлинках квіти конюшини, привітно посміхаються до мене і до сонця (бо не таке й палюче) ромашки. Над ними гудуть смугасті джмелі. Не бояться намочити свої тендітні крильця. Купаються у росах молоді жайворонки, соловейки. Пробують щось наспівувати. Але роблять це ще невправно, бракує досвіду. Нізвідки з'явилася зграйка шпаків. Нишпорять у траві, струшуючи росу, шукають поживу. Адже вишнями й черешнями у садах вже не похарчуєшся.
...Зараз на лузі шампіньйонів мало. Закінчився їхній сезон. Зате можна знайти гриба-дощовика. Трапляються й великі. А ось і він, завбільшки з футбольний м'яч. Весь вкритий росою. Трішечки підніметься сонце і краплинки стікатимуть з гриба-дощовика на землю, мов піт з лисої голови. Давно запримітив: не будуть випаровуватися, а саме стікати. Поклав на гриба свого бриля, смішно виглядає...
...Іду босоніж лугом по росі. Відчуваю приємну прохолоду, приплив сил, енергії, яку віддають мені земля, волога. Казали у давніші часи:
- Ходитимеш по росі, то й лікаря не потрібно.
- Вмивай очі росою — будуть добре бачити!
Тарас ЛЕХМАН