МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА

Марія Омелянівна Ленерт обрала собі псевдонім Марійка Підгірянка, з яким увійшла в літературу і в якому злилася з любов'ю до рідного краю, народної культури, мови.

Вона народилася 29 березня 1881 року у селі Білі Ослави (нині Надвірнянського району Івано-Франківської області). Багатодітна родина не змогла дати всім дітям пристойну освіту. Її здобув тільки старший брат Марійки, а решта дітей - за підтримки батька, який добре володів німецькою, польською мовами, знав біологію, математику, вечорами довго засиджувався за книжками.

У Марійки рано проявився потяг до літератури, зокрема поезії. Вже у 13 років дівчина пробує свої поетичні сили.

У 1900 році вона успішно складає екстерном екзамени, отримує право вчителювати. З того часу 40 невтомних літ віддано педагогіці і поезії.

Етапним у її долі був 1904 рік, коли відбувся з'їзд українських вчителів Галичини і Буковини, на якому виступив Іван Франко. Його промова глибоко запала в душу Маріки Підгірянки. Після з'їзду вона вчить селян грамоті, пише для них книжки українською мовою. Коли почалася Перша світова війна, на яку був мобілізований її чоловік, вона, разом із чотирма дітьми, евакуювалася до Австрії, де провела довгих 14 років. За першої ж нагоди повернулася в Галичину і продовжила вчителювання. Брала активну участь у роботі товариств «Просвіта», «Українська бесіда», «Рідна школа», стала співзасновником друкованого тижневика «Український вчитель» та додатку до нього «Рідна школа».

Весною 1940 року Маріяка Підгірянка потрапляє в аварію і змушена залишити школу. Восени 1957 року переїздить до Львова, де померла 17 травня 1963 року. Похована на Личаківському цвинтарі.

Вона є автором збірок поезій, серед яких «Відгуки душі», поем «Мати-страдниця», «Князь Лаборець», численних творів для дітей, низки педагогічних та літературно-критичних статей, перекладів.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.