Останні новини
02 серпня 2020
02 серпня 2020
02 серпня 2020

СКІЛЬКИ СПОСОБІВ МОВЧАТИ

* * *

Скільки способів мовчати

Розкажи, бо я знаю один.

Скільки істин ти можеш взанти

У сплетінні життєвих судин.

Люди ділять життя на фрагменти,

Грають ним, жонглюють словами

І в потоці цієї ленти

Залишається тиша між нами.

 

* * *

Про Самотність Я часто пишу,

Про тендітність зап'ясть і рук,

Про осанку її струнку,

Про її особливий стук,

Як приходить вона у дім,

І як знає, де в мене чай,

Я її пригощаю усім,

Наче вдома вона, нехай.

Споглядаю, буває засне,

Вся чарівність її у тому,

Вона знає справжню мене,

Відчуває мою перевтому.

Ми удвох мовчимо в унісон

І удвох закреслюєм вчора.

Вона чує мене нутром,

Приміряє роль прокурора.

Вона жінка зваблива, п'янка,

Якщо вкусиш, захочеш знову.

Її сутність в'язка і глевка,

Не заводь ти із нею розмови.

 

* * *

Голих стін овіяна самотність,

Все поступово гасне у вечірній млі,

У мрій сьогодні знову мілководність,

У слів - безмовність, а чому б і ні.

А небо ллється в'язкістю гуаші,

Все сушня темрява обволікає світ,

І вже не видно дна цієї чаші,

Дверей у душу, вікон чи воріт.

Дві пари віч, що хочуть глибини,

Але вуста побляклі і безмовні.

Мене, прошу, ти спрагло зачерпни,

Але думки відкинь усі гріховні.

 

* * *

1. Осінь золотом вкривала дні

І налила мудрість у чашу,

Не говори зайвих фраз мені,

Я їх солодом не прикрашу.

Мінялись дати в календарі,

І різні нам зустрічались люди.

Одні, мов Всесвіт, а інші - пусті,

Життя писало свої етюди.

 

Приспів:

У полоні своїх гріхів,

Бути чесним собі зумів,

Хоч не раз на дорозі життя

Спотикався об камені я.

Я горів, але все ж не дотлів,

І гартуючись, наче сталь,

Карбував я свою скрижаль.

 

2. Ми вже без масок, для чого гра,

Мовчати зараз дорожче всього.

Ця тиша краща за всякі слова,

Дає збагнути хто ти? й для кого?

Достатньо гнатись не знаю куди,

Шукати істин, яких немає?

Осіннє листя засипле стежки,

Якими я доходив до краю.

(Приспів).

3. І коли холод торкнеться долоні,

І в порожнечу провалиться вечір,

Цілунками ТИ засиплеш скроні

І обіймеш крильми мої плечі.

На рубежі помахаю літам.

І мить всміхнеться, як вмієш лиш ти.

Я за усмішку цю душу віддам,

Лише у зиму зі мною піди.

 

* * *

Не зови мене у свої сни,

У свою одвічну порожнечу,

не морозь квітучої весни,

бо я все таки планую втечу.

Не тримай мене у холоді очей,

ти давно у осені в полоні,

не торкайся до моїх плечей,

обпікають боляче долоні.

Ти на грай мелодій для жалю,

Відпусти, бо ж треба відпустити,

Чуєш, серце, я тебе молю,

Птах не може у неволі жити.

Наталія КІЧУН-ЛЕМЕХ, член Української асоціації письменників, керівник Червоноградського відділення МАЛіЖ

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.