Весни за веснами, цвіт в заметілі,

Спалах в зіницях і перша любов...

Осінь обтрушує яблунька спілі,

Зимоньку білу очікує знов.

 

Літо літами танцює з зірками,

Квітне, чарує - неначе в раю...

Чашка розбита, цілована нами, -

Кожний історію має свою.

 

Лист облітає червоно-багряний,

Ніжність жоржини і крик журавлів...

Сумно стривожені очі у мами,

Кличуть дороги змужнілих синів.

 

Весни за веснами... Хто їх рахує?

Вечір облизує стіні німі...

Сива голубка тихенько воркує

І колискову співає зимі.

 

ПРО ЛЮБОВ...

Про любов ще не все написали,

Серенади співали в нічній тишині.

На поєдинках за неї стріляли, -

Так жорстко, як ворога б'ють на війні.

 

За любов ще й не раз проклинали

І варили напої п'янкі і гіркі.

І вино за любов випивали, -

На край світу летіли, бо вірні такі!

 

Всі, усюди за нею шукають,

Зазирнути б у очі - втопитись у них.

А, буває, від неї втікають, -

Бо бояться любові для себе самих.

 

Вона ніжна буває, взаємна,

Забирає вона всю тебе у полон,

Це, звичайно, хвороба приємна,

Забуваєш поїсти, утративши сон.

 

Без любові людина убога,

Все довкола втрачає свої кольори.

Бо ніщо не постало без Бога

І походить вона не з землі, а ЗГОРИ.

 

Я ТАК ХОЧУ...

Я стою, я тепер заявляють про себе,

Що живу я на цій, Богом даній землі.

Я вдивляюсь в нічне, дуже зоряне небо,

Де сіяють великі зірки і малі.

 

Я молюся, бо душу укріплює віра, -

З нею вистояв мій український народ.

Щоб зміцніла між нами велика довіра,

Не чекаймо всіляких земних нагород.

 

Я так хочу, щоб в мирі всі жили народи,

Щоб не було війни і не лилася кров.

Світ буде, поза всякі прогнози погоди,

Хай панує добро і братерська любов.

 

Я надіюсь, що зможемо сильними стати

І багатою стане країна моя.

В Україні не буде врага-супостата,

Так Шевченко хотів, хочуть всі, хочу я.

Дарія КОБЕРНИК