(З фенологічного щоденника)

Вранці вийшов у двір міської багатоповерхівки і зрадів, наче у дитинстві, аж сплеснув долонями:

- Ов-ва! Шпаки прилетіли!

...Молоденька травичка, яка щойно пробилася з-під землі, з ночі ще вкрита памороззю. А та виблискує на сонці різними барвами, мовби хтось перлини розсипав. Та шпакам, схоже, байдуже до паморозі. Сновигають серед перлів, вишукують у травичці якусь поживу. Глянути здалеку, то таке враження, що пернаті ковтають заморожені перлини. Ні, не ковтають. Горло бережуть для співу.

Сонечко трішечки вище піднялося, як паморозь перетворилася на росу. Таке перетворення швидко відбувається тільки під лагідним промінням весняного сонця. Ось вже й падають краплини з гілочок дерев на землю:

- Дзень-дзень!

Добрий день!

І я разом з ними вітаю новий день.

Шпакам стало ще веселіше. Купаються у срібних росах і далі заклопотано вишукують їжу. Дехто з них свисне. Але це не ті весняні концерти шпаків, які можна почути, коли вони шукають собі пару. Інколи можуть імітувати голоси інших птахів, а не лише дзвінко свистати.

Пригадав скоромовку, якої навчила мене бабуся Леся (я тоді щойно ходив у дитячий садочок):

Сів Шпак на шпаківню,

Заспівав Шпак Півню:

- Ти не вмієш так, як я,

Я не вмію так, як ти.

Я не вмію так, як ти,

Ти не вмієш так, як я.

Ото пісенька моя,

Ото пісенька твоя...

І тепер не можу швидко вимовити її (радше сказати - «пролепетати»), «язик заплітається». Спробуйте ви, може вдасться. Бо бабуся декламує цю скоромовку без зупинки.

Наче зачарований, заворожений, довго милувався шпаками.

А що ми знаємо про них?.. Шпаки починають прилітати у березні. Але масово їх зустрінеш у квітні, коли цвітуть сади. Таке підказали мені старші люди, та й сам уже не раз спостерігав. От і тепер у садах спалахнули білим і рожевим цвітом яблуні, груші, навздогін зацвіла вишня, тільки слива ще вагається. Легенька весняна паморозь не вельми страшна тендітному цвіту.

Для помешкання шпаки шукають щілини у дерев'яних будинках (як правило, високо під стріхою), дупла дерев, навіть використовують нори ластівок-берегівок на високих крутих берегах водойм.

Благо, коли знайдуть шпаківню. Але чомусь все рідше й рідше зустрічаємо такі «хатинки». Хіба що у доброго господаря в садку. Шпак для нього - надійний помічник. Невтомно нищить шкідників саду. Адже за літо шпаки виводять два покоління потомства - по 5-6 пташенят у кожному. Це ж скільки потрібно жучків, личинок, гусені назбирати, щоб їх нагодувати та й самим з голоду не померти, підкріпитися. Щоправда, не всі пташенята виживають.

Люблять шпаки поласувати спілими вишнями. Тому дехто з недолугих власників садів вивішує на деревах «прапорці» з поліетилену, які шелестять на вітрі, бляшанки, які бринять і відлякують пернатих. Однак така пересторога - марна. Скільки тому шпакові потрібно ягід?.. А от жучки та інша «нечисть» завдадуть саду більше шкоди. Шпак би вмить їх ліквідував.

У серпні-вересні шпаків зустрінеш тільки на відкритих просторах - на полях та луках. Вони збираються у численні табунці і готуються до відльоту у вирій.

До весни!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів