Грім сонце навпіл розколов

під шум дерев, на поверх нижче,

гаряча суміш залягла

на рукотворне кимось днище.

Стілець. Актриса різних жанрів

давно забула про театр,

сама з собою розмовляє.

Без пошепки. Ні звуку у її кімнаті.

Падіння викликало бурю,

ніч одягла вечірнє плаття.

Театр паростка пускає

із неповторного багаття.

Остання роль її чекає -

дзвінок тій самій блискавиці,

у мандри ночі вирушає

проміння сонця із криниці.

Актрисо! Поверни нам сонце

Руками! Розумом! До неба!

Театру вічно не страждати,

Театру більшого не треба.

МИ - ДРУЗІ

Ми - інтелігенція з трьох друзів,

Ми - короновані життям.

Ми стоїмо на злітній смузі,

Ми не прощаємось, Земля.

Ми розцвіли в одному полі,

Ми дочекалися дощу.

Наша свідомість прагне крові,

За підсвідомість я мовчу.

Я ХОЧУ

Я хочу всі красоти ночі

побачити на власні очі.

Я хочу вбити, спопелити,

щоб змусити її любити.

Я хочу з тими поділитись,

Кому «щастило» натерпітись.

Я хочу все і всіх любити,

для того, щоб спокійно жити.

НІХТО НЕ ПЛАКАВ, БО ВСІ ЗНАЛИ

Коли прийдуть дощі із градом -

Тоді в саду, за водоспадом,

З тобою нам вже не зустрітись,

Бо я помру, щоб народитись.

НАМ МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ

Можна думати про вічне,

недосяжне, потойбічне,

ритми гамору доріг,

злість бродяги, скрип воріт...

Можна думати про губи,

шквал емоцій, ріст напруги,

чітко погляд відтворити,

з відчаю на Місць вити...

Згадати можна про мости,

чиє здоров'я підгниває,

фігури вод після падіння,

що їх художник розглядає...

Нам може все і навіть більше...

А хто боїться - тому гірше!

ПРАВДА ЖИТТЯ

Під кінець ніхто не згадає

твоїх слів, сказаних щиро.

Зате я більше всіх пам'ятаю,

та кому до того є діло.

ТАК І НЕ ПРИДУМАВ НАЗВИ

Залишайся на сцені,

глядач прагне відчувати,

дивлячись, як справжній геній

може оплески зірвати.

Юрій ГЛУЩУК

м. Червоноград