(Етюд)

Романтична ніч. На гілці дерева сидять два ворони — Він і Вона. Їх заливає яскраве сяйво місяця і зір. Закохані птахи тихо монотонно перешіптуються. Навіть карканням таке не назвеш, бо, здається, наспівують серенаду. Ні, не дивуйтеся, вони здатні видавати мелодійні звуки. Може хочуть навчити цим людей, як зізнаватися у коханні — щирому, відвертому, отому, що раз і назавжди.

Потім їхні голоси зазвучали бравурно і раптом стали мінорними, жалісними, журливими. Щось не так...

Ворони - спостережливі птахи, проникливі. Отож бачили і хотіли нагадати нам, людям, що більшість закоханих не завжди по-справжньому цінують один одного. Людські «надбудови» під назвою «сімейне життя», на жаль, часто руйнуються. Зрада, розлучення, аборти... І все це бачить закохана пара воронів - Він і Вона.

Так, ворон- мудрий віщий птах. Принаймні, таким уявляють його в міфології. Люди вірять у нього, просять підказки, поради, і водночас бояться, а бояться... правди, а не ворона. Проти неї нічого не вдієш.

- Слухайте поради у ворона! - застерігають старші люди...

Отож сидять на гілці дві половинки пернатих. А таке подружжя є назавжди вірним, не таким, як частенько трапляється у людському житті-бутті.

...Запанувала тиша романтичної ночі. Навіть завмер пронизливий холодний вітер ранньої весни - пори кохання, чи то пори, коли спалахує кохання. Замовкли й ворони (Він і Вона), любо глянули один на одного, акуратно, щоб не порушити тишу, стали переступати по гілці, наближаючись і наближаючись, і злилися воєдино...

Цю чарівну мить спостерігала студентка-художниця з вікна кімнати гуртожитку. Нікого не було поряд. Однокурсниці поїхали до батьків, адже вихідні. Їй же доводиться залишатися самій. Тільки під час канікул поїде далеко-далеко додому. Вона, перебуваючи наодинці зі своїми думками, враженнями від побаченого, враз відчула, що розуміє, знає пташину мову, мову воронів. Адже вони й справді спілкувалися між собою, наче люди.

Тим часом ворони полетіли невідомо куди. Але щойно побачена картина запала їй у серце, душу.

- Цю мить потрібно залишити не тільки у своїй пам'яті, а й на папері! - твердо вирішила дівчина.

Студентка-художниця взяла чорний фломастер і аркуш з альбому. На малюнку все відобразилося у чорному кольорі - ворони (Він і Вона), місяць, зорі... Тільки погляди й почуття птахів світлі-світлі...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів