Ставлення українського суспільства до НАТО — неоднозначне. Та чимраз воно набуває позитивного результату. За соціологічними опитуваннями, проведеними у 2016 році, зокрема, Центром Разумкова, 68% населення нашої держави проголосувало б за вступ України до НАТО. Більшість з них — молодь. Причиною тому стала анексія Росією Криму, війна на Сході України, нехтування північним сусідом Будапештського меморандуму про ядерний щит України і забезпечення цілісності її території. Путін своїми діями підштовхує Україну до НАТО.

Серед важливих стратегічних питань, які постійно дискутуються у політичних та наукових колах, у друкованих та електронних ЗМІ, на радіо й телебаченні, можемо виділити такі: НАТО у сучасному світі; роль організації у підтриманні регіональної та міжнародної безпеки; партнерство Україна-НАТО і можлива участь країн альянсу у розв'язанні українсько-російського конфлікту.

Організа́ція Північноатланти́чного до́говору, такожПівнічноатланти́чний алья́нс абоНА́ТО— міжнародна міжурядова організація,військово-політичний союз 28 державПівнічної Америки іЄвропи, які прагнуть досягти метиПівнічноатлантичного договору, підписаного уВашингтоні4 квітня1949.  У відповідності до статутних документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв'язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні.

НАТО у сучасному світі: міфи та реальність.Після подій 11 вересня 2001 року в США НАТО різко починає реформуватись.Впроваджується комплекс завдань щодо вдосконалення потенціалів, створення Сил реагування НАТО та кардинальних структурних перетворень є так званою Празькою програмою трансформації. Празьке зобов'язання щодо вдосконалення потенціалів складається з понад 400 політичних зобов'язань, що взяли на себе окремі країни-члени, з метою вдосконалення своїх можливостей в окремих сферах. Вдосконалення потенціалів — процес, протягом якого країни НАТО зобов'язались досягти у конкретний термін підвищення бойової ефективності військового потенціалу. Вирішення проблем вдосконалення потенціалу відбувається через спеціалізацію та багатонаціональну кооперацію між країнами. Наступним складником Празької програми було рішення про створенняСил реагування НАТО. Концепція Сил реагування НАТО передбачає створення високотехнічно оснащених, гнучких, здатних до оперативного розгортання, взаємосумісних та витривалих підрозділів, спроможних виконувати місії з усього спектра завдань Альянсу. Вони мають не тільки забезпечити спроможність НАТО швидко і ефективно реагувати на нові загрози, а й надати можливість справедливіше розподілити ризики через залучення більшої кількості держав НАТО до проведення операцій. Сили реагування НАТО складаються з сухопутного, повітряного, морського компонентів та сил спеціальних операцій. Війська, які перебувають у підвищеному ступені готовності, складаються з національних елементів та здійснюють ротацію кожні шість місяців після проходження відповідної підготовки та сертифікації. СРН відіграють роль своєрідного каталізатора процесу трансформації всіх збройних сил країн-членів НАТО. Після завершення у червні 2006 року навчань Steadfast Jaguar, на яких спільно діяли сухопутні, морські і повітряні компоненти СРН, на Ризькому саміті НАТО було оголошено, що Сили реагування НАТО досягли рівня цілковитої оперативної спроможності.Третьою складовою Празької програми стала структурна трансформація. Нова структура командування НАТО базується не територіальному розподілі як раніше, а на функціональному. На стратегічному рівні створені два командування.Командування ОЗС НАТО з питань операцій, яке відповідає за проведення усіх операцій Альянсу, очолюєВерховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі.Командування ОЗС НАТО з питань трансформації очолюєВерховний головнокомандувач ОЗС НАТО з питань трансформації, який несе відповідальність за питання просування і контролю над поточним процесом трансформації Альянсу, а також над спроможностями Альянсу, зокрема у питаннях підготовки та розробки концепцій і доктрин.

З ходом виконання Празької програми трансформації почали виникати певні проблеми, які проявились у невідповідності між чіткими намірами у визначенні специфічних цілей, та діями й виділеними ресурсами для досягнення цих цілей. На подолання недоліків була спрямована Норфолкська програма викладена у квітні 2004 року в Командуванні ОЗС з питань трансформації у відповідь на уроки Афганістану. Програма передбачала заходи на виконання Празьких зобов'язань й стосувалась трансформаційних змін в генеруванні сил, оборонному плануванні та схемах спільного фінансування. Належність до європейської цивілізації є прагненням багатьох країн, у тому числі і України. Домінуючою та першочерговою метою Організації Північноатлантичного договору залишається колективна оборона, але вона кардинально відрізняється не лише від тих заходів, що планувалися в роки«холодної війни», а навіть не схожа на ті, що впроваджувалося вже у «нових» постбіполярних умовах. Фактично, з початком нового тисячоліття, в НАТО мало місце більше конструктивних зрушень, ніж за будь-яке десятиріччя в історії діяльності Альянсу. Ця трансформаційна лінія ще раз підтвердилася після того, як НАТО запропонувало новим партнерам приєднатися до Альянсу 1 квітня2009 року Альянс прийняв до своїх рядів двох нових членів —Албанію та Хорватію.

Агресія Росії проти України у2014 році, на думку українських науковців, виявила слабкі місця в системі оборони Альянсу на Сході Європи і спонукає до застосування невідкладних військових та політичних заходів.Російська Федерація припинила бути партнером НАТО і розглядається нині як противник.США змушені повернути зовнішньополітичну увагу до Європи і знов починають відігравати роль як один з важливих чинників європейської безпеки. Зміни в архітектурі європейської безпеки не є цілковитим поверненням до ситуації «холодної війни». Розклад сил сьогодні є іншим: нині агресія Росії спрямована на країни Центрально-східної Європи та Балтії, що зараз є членами ЄС та НАТО, і на низку пострадянських країн, що з1990-х років опинилися в сірій зоні безпеки —Грузію, Молдову і Україну. Дії Росії змусили НАТО мобілізуватися і переосмислити свою стратегію.

Міф 1. НАТО - агресивний блок.Завданням НАТО є колективна безпека та оборона, а не напад чи агресія, про що записано в основоположному документі Організації – Вашингтонському договорі 1949 року. НАТО у своїх принципах і діяльності дотримується норм ООН і діє за її мандатом. Ідея об’єднатися на постійній основі заради встановлення миру є логічним протиставленням викликам Другої світової війни і необхідності спільних дій союзників у боротьбі з фашизмом.

Міф 2. Вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів.Членство в НАТО не спричинить значного перебільшення запланованих витрат бюджетних коштів на військові цілі. В НАТО існує рекомендація, що національні витрати на оборону країни-члена Альянсу повинні складати близько 2% ВВП.В 2016 році витрати України на свої ЗС склали 5% ВВП. Військовий компонент НАТО вимагає суттєвих капіталовкладень у рамках національного бюджету. Однак основні гроші витрачаються не на нарощування кількості озброєнь, а на їх якісне поліпшення та на створення нормальних умов служби і життя для військовослужбовців та їх сімей.

Міф 3. Для України членства в ЄС досить і тому НАТО не потрібно.НАТО, на відміну від Європейського Союзу, вже сьогодні пропонує надійну, вивірену роками структуру безпеки, здатну встановлювати, підтримувати мир та боротися з викликами і загрозами безпеці.

Міф 4. У сучасному світі немає об’єктивної необхідності існування НАТО.Спочатку НАТО створювалося для протистояння соціалістичній системі, а не загрозі, що несе міжнародний тероризм цивілізації, включаючи і великі, і маленькі країни. Тепер вже абсолютно ясно, що проти спільної загрози потрібні спільні дії. Характер загрози змінився, необхідні для боротьби з нею засоби – теж, однак принцип залишився тим же самим – колективна оборона країн, об'єднаних спільними цінностями. Можна сказати, що змінилося сучасне розуміння безпеки. Разом з тим, необхідність забезпечувати її залишилася, навіть стала більш гострою, ніж наприкінці 40-х років минулого століття. Північноатлантичний альянс впродовж свого існування виявляв здатність адаптуватися і гнучкість по відношенню до видозмін архітектури глобальної безпеки.

Міф 5.Зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет.Такий сценарій є неможливим і нелогічним для членів НАТО. Усі без виключення рішення з будь-якого питання, що стосується діяльності Альянсу чи його членів в рамках Альянсу, вирішуються на основі консенсусу, тобто спільної згоди. Це означає, що за існування заперечень з боку хоча б однієї країни, рішення не може бути прийняте. За цим принципом працює Рада Безпеки ООН, куди на постійній основі з правом вето входять не усі члени організації, а лише п’ять. У цьому сенсі НАТО є більш демократичною організацією.

Міф 6. Члени Альянсу загалом, та європейці зокрема, танцюють під американську дудку.США на сьогодні є однією з найсильніших у військовому й економічному сенсі країн світу. Саме на Сполучені Штати лягає найбільше навантаження військового та фінансового внеску до Альянсу. Американська присутність у Європі завжди відігравала роль страхового полісу для країн континенту. Думка США не завжди збігається з точкою зору європейців, але і самі європейці далеко не завжди виступають з єдиною позицією. Європейці стурбовані тим, що США рішучі у військовому протистоянні терористичним загрозам, що вони, виходячи з власних національних інтересів і доктрини поведінки, не збираються миритися з існуванням загроз і викликів для своєї держави та її громадян по всьому світу, а також витрачають замало коштів на підтримку та розвиток найбідніших країн світу. Американці, зі свого боку, розчаровані неспроможністю Європи діяти і виступати злагоджено, розвивати свій оборонний потенціал, її повільно діючими та часто неефективним та забюрократизованими інституціями.

Міф 7. Вступ України до НАТО призведе до перетворення її на військовий табір, заповнений базами НАТО.Стаття 17 Конституції Української держави забороняє розміщення іноземних військових баз на території України і, відповідно, прийняття такого рішення без урахування ставлення до нього народу України може розцінюватися лише як спроба узурпації влади.

Міф 8. Україна як член НАТО посилатиме своїх солдатів строкової служби для участі у військових операціях Альянсу.До участі у міжнародних миротворчих операціях вже сьогодні залучаються та залучатимуться у майбутньому виключно професійні військові на добровільній основі. Майже всі країни-члени НАТО мають професійні армії, в яких немає строкової служби. Крім того, рішення щодо направлення українських військових контингентів до складу міжнародних миротворчих операцій приймаються Верховною Радою України.

Міф 9. Україна буде зобов’язана брати участь в усіх військових операціях НАТО.Кожна країна-член НАТО самостійно вирішує, чи брати їй участь у певній військовій операції НАТО. Важливо також, що всі рішення в НАТО приймаються консенсусом. Тобто жодне рішення в НАТО не може бути ухвалене за незгоди хоча б однієї країни-члена Альянсу.

Чому та за яких умов  створена Організація Північноатлантичного договору.Радянськими джерелами «агресивний»блок НАТО подавався як воєнно-політичне угруповання західних держав, створене з ініціативиСША і спрямоване протисоціалістичних країн інаціонально-визвольного руху. В деяких країнах досі вважається, що НАТО залишається традиційним військово-політичним блоком — наслідком «холодної війни», спрямованим протиРосії. Початком процесу формування оборонного союзу країн Заходу можна вважати зустріч уБрюсселі4 березня1948 року представниківБельгії,Великої Британії,Люксембургу,Нідерландів іФранцузької республіки, на якій обговорювалася англо-французька пропозиція розробки договору про взаємну допомогу.17 березня1948 року був підписанийБрюссельський договір. Метою Брюссельського договору була спільна протидія можливій у майбутньому агресії з боку Німеччини, а також військова кооперація, як відповідь на можливу радянську агресію. У випадку іноземної агресії згідно договору відносно невеликі військові сили союзників повинні були діяти спільно. Однак уже на перших зустрічах керівників міністерств оборони союзників, на яких оцінювались наявні військові ресурси держав-членів союзу, дійшли висновку про їх недостатність і необхідність отримання допомоги, у тому числі від США — виникла ідея розширення західного оборонного союзу за рахунок Сполучених Штатів і Канади та створення спільної системи оборони в євроатлантичному регіоні. Публічного розголосу концепція отримала під час виступу в парламенті Канади міністра закордонних справ Канади Луї Сан-Лорана28 квітня 1948 року. Наступним найважливішим кроком на шляху підписання Північноатлантичної угоди стало прийняття 11 червня 1948 року сенатом США резолюції Ванденберга, яка дозволяла урядові укладати в мирний час договори про союзи з іншими державами за межами американського континенту. Реалізація ідеї створення спільної системи оборони перейшла в практичну площину. Імплементація Договору президентом СШАГаррі Труменом відбулася24 серпня 1949 р.

У листопаді 1948 року розроблений Радою Західноєвропейського союзу проект атлантичного пакту був надісланий у Вашингтон. Узгоджений проект був підготовлений у грудні того ж року.Текст майбутнього Договору дванадцяти держав був опублікований для ознайомлення широкої громадськості18 березня1949 року. Підготовка Договору отримала різкого спротиву з бокуСРСР, уряд якого31 березня 1949 року виступив знотою протесту, де зазначалося, що створюваний союз має агресивну спрямованість і суперечить якстатуту ООН, так і чинним договорам між Радянським Союзом і Великою Британією, Францією та США. У відповідь на це міністри закордонних справ країн-підписантів у заяві від2 квітня відкинули висловлені звинувачення, наголосивши на суто оборонному характері альянсу і його відповідності СтатутуОрганізації Об'єднаних Націй.

Північноатлантичний договір був підписаний4 квітня 1949 року у Вашингтоні представниками урядівБельгії,Великої Британії,Данії,Ісландії,Італії,Канади,Люксембургу,Нідерландів,Норвегії,Португалії,Сполучених Штатів Америки таФранцузької республіки. Після завершення процесуратифікації Договору всіма учасниками тадепонування відповідних документів у США він набув чинності з24 серпня1949 року.

НАТО народилася як результат нездатностіООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, колиСРСРветував багато постановРади безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктомСтатуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту. Концепцію новоутвореної міжнародної організації її перший Генеральний секретарлорд Ісмей окреслив як «триматиросіян на відстані,американців— всередині (Європи), анімців— під контролем»

Роль НАТО у підтриманні регіональної та міжнародної безпеки у світі.

Починаючи з 1992 року НАТО активно проводить операції протидії тероризму і підтримки миру. Всього з 1995 року НАТО провело 30 операцій в різних країнах світу. Починаючи з території колишньої  Югославії закінчуючи Афганістаном, патрулюванням Балтійського моря  і поблизу Сомалі. Загалом  кількість військовослужбовців, що залучена в операціях НАТО, сягає 150 тисяч осіб. До початку Російської агресії проти України НАТО старалось не нарощувати свою присутність на території  Східної Європи (однією з причин цього єОсновоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку між Російською Федерацією і Організацією Північноатлантичного договорувід 27 травня 1997 року. (Після агресії в Україні акт було розірвано). Зараз НАТО активно зміцнюється в Центрально-Східній Європі тут і нові бази НАТО в Румунії. І збільшення контролю Чорного моря. Початок нової операції НАТО «Атлантична рішучість». Розміщення нових батальйонів в країнах Балтії задля постійної військової присутності військ НАТО: британський батальйон — в Естонії,канадський батальйон— в Латвії,німецький батальйон— в Литві .І додатковогобатальйонуармії США— в Польщі.

Розвиток співробітництва України з Альянсом у різних сферах.Україна є єдиною країною-партнеромНАТО, що брала  участь у всіх основних поточних миротворчих місіях під її проводом. Українські миротворці були залучені до виконання завдань у складі Міжнародних сил безпеки в Косово, Тренувальної місії НАТО в Іраку, Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (МССБ). Україна була учасницею антитерористичної операції НАТО «Активні зусилля».Співробітництво в реформуванні сектору безпеки та оборони, у військовій і військово-технічній сферах:Консультації та співпраця між Україною та НАТО охоплюють широке коло питань, які були визначені Хартією від1997 та Планом дій від2002. Заходами керує Комісія Україна — НАТО (КУН), яку було засновано відповідно до Хартії і яка має на меті розвивати відносини Україна — НАТО та забезпечувати належне виконання положень Хартії.Співпраця у галузі безпеки: Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі. Україна по черзі виділила піхотний батальйон, батальйон механізованої піхоти та вертолітний загін для участі у діяльності керованих НАТО миротворчих сил НАТО на Балканах, у Боснії та Герцеговині, а в операціях у Косові брав участь український вертолітний загін та значна кількість особового складу з української частини українсько-польського батальйону, створенно україно-польську-литовську бригаду для миротворчих операцій. Іншим кроком, що засвідчив готовність України сприяти зміцненню міжнародної стабільності та боротьбі з тероризмом, стало надання Україною права прольоту над її територією авіації НАТО, яка перевозила війська до складу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану та особовий склад коаліційних сил під проводом США, залучених до операції «Нездоланна свобода». Україна також відрядила 1600 військовослужбовців до польського сектора міжнародних багатонаціональних стабілізаційних сил в Іраку, де представлені миротворці з кількох країн НАТО та країн-партнерів.Оборонна реформа: Програма включає великий комплекс заходів, загальною кількістю близько 250, що спрямовані на подальший розвиток всебічного співробітництва України з НАТО. Річна національна програма співробітництва України з НАТО є основним системним документом, яка визначає сфери спільної роботи з Альянсом з проведення реформ в Україні.За нинішніх умов агресії, тимчасової окупації, а також проведення Російською Федерацією так званої «гібридної війни» проти України, взаємодія нашої держави з НАТО підпорядковується насамперед потребам максимального зміцнення обороноздатності Української держави та реформування її Збройних Сил. Зусилля спрямовуватимуться на подальше наближення України до стандартів НАТО, що дозволить нашій державі у майбутньому відповідати критеріям, необхідним для приєднання до НАТО.Співробітництво у військово-технічній галузі:Технічне співробітництво між Україною та НАТО у галузі озброєнь передусім зосереджено на підвищенні рівня сумісності систем озброєнь з метою сприяння участі України у спільних операціях з підтримання миру. Співпрацю у цій галузі було розпочато, коли Україна вступила до програми НАТО «Партнерство заради миру». Основними напрямами співпраці Україна-НАТО у сфері озброєнь на сучасному етапі є: досягнення відповідного рівня взаємосумісності озброєння та військової техніки для забезпечення виконання спільних з НАТО операцій з підтримання миру; створення умов для забезпечення розробки, закупівлі озброєння та військової техніки і матеріально-технічного забезпечення відповідно до стандартів держав-членів НАТО; створення в Україні державної системи кодифікації продукції військового призначення, що сумісна з системою кодифікації НАТО; підтримання проекту Трастового фонду ПЗМ для знешкодження небезпечних, непридатних для використання та надлишкових боєприпасів та легкого озброєння і стрілецької зброї в Україні.

Співробітництво у сферах науки та захисту довкілля:Україна залишається другою (до початку Російської агресії) після Росії серед країн-партнерів за рівнем співробітництва в межах участі в програмі НАТО «Наука заради миру та безпеки».Наука й охорона довкілля: Наукова співпраця з Україною розпочалася у 1991.Була стоврена спільної робочої групи з питань наукової співпраці та у галузі охорони довкілля. НАТО співфінансувало кілька проектів з метою забезпечення українських науково-дослідницьких колективів мінімально необхідною інфраструктурою комп'ютерних мереж та доступом до Інтернету. Окрім застосування наукових розробок у галузі захисту від тероризму та нових загроз -відповідно до нового спрямування Наукової програми .Планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру: Країни — члени НАТО та країни-партнери надали Україні допомогу у ліквідації наслідків сильних повеней. До того ж, починаючи з 1997, відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння у галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру та готовності до катастроф, у цій галузі було започатковано широкомасштабну співпрацю, яка принесла Україні безпосередню практичну користь. Основну увагу було приділено намаганням допомогти Україні, насамперед її західним регіонам, уразливим перед повенями, краще підготуватися до подібних надзвичайних станів та подолання їх наслідків.Співробітництво в подоланні загроз невоєнного характеру:У цій сфері головна увага приділятиметься результатам роботи Робочої підгрупи Україна — НАТО з питань кібернетичного захисту, в межах якої Україна отримує експертну допомогу НАТО з питань підготовки національної стратегії протидії кібернетичним загрозам, розвитку інфраструктури кібернетичного захисту та системи реагування на кіберзагрози в Україні. Триватиме співпраця усферах боротьби з відмиванням «брудних» грошей, контрабандою наркотиків, зброї та незаконним переміщенням людей.

Засади співробітництва України з НАТО.Співробітництво України з НАТО як один із напрямів безпекової політики нашої держави спрямований на досягнення високих стандартів країн-членів Альянсу, взаємовигідну практичну взаємодію України з Альянсом у подоланні традиційних та нових викликів і загроз, а також на забезпечення належного місця і впливу України в міжнародній безпековій системі. Основоположними документами у відносинах України з НАТО на сьогодні є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 9 липня 1997 р. і Декларація про її доповнення від 21 серпня 2009 р. Співпраця в практичних сферах регулюється 30 угодами між Україною та НАТО.

Можлива участь країн НАТО у розв’язанні російсько-українського конфлікту.Поки рано говорити про такі речі Україна не є членом НАТО тому розраховувати на підтримку військ альянсу нам поки не варто. Проте країни НАТО (США, ВБ, Литва, Франція, Канада, Німеччина) постачають в Україну різного виду зброю, навчають   ЗСУ   (Канада, США, Данія, Литва, Польща). Зараз США активно веде дискусію про можливість надання Україні летальної зброї,передання низки кораблів ВМСУ.   США за весь час війни надала допомогою 330 тисяч сухпайків, 2000 бронежилетів,1500 наборів медичної допомоги, 1000 спальних килимків, 3600 камуфляжних жакетів, 400 коробок марлевих бинтів і 1 000 чохлів на каски,мінометні радари  35 броньованих позашляховиків «Volkswagen Amarok» і «Toyota Land Cruiser 200», а також 2300 комплектів уніформи. 120 бронеавтомобілівHMMWV, 17 броньованих автомобілів Ford Ranger,  5 катерів «Willard» Sea Force 730 та Sea Force 11M для ВМС України, 1084 од. приладів нічного баченняAN/PVS-14,35 автомобілів швидкої допомоги Burtek B4731. 

Литва 2 вересня 2016 року передала Україні 150 тонн боєприпасів для ЗСУ.Тут  ми бачимо що країни НАТО не залишили Україну один-на-один з Росією нам надається всебічна допомога.

НАТО відіграє важливу роль у підтриманні регіональної та міжнародної безпеки у світі, що відповідає меті створення альянсу. Його дії спрямовані на стримування розгортання третьої світової війни. Такі потуги, і це — очевидно, робить Росія, деякі ісламські держави. Інша важлива роль діяльності альянсу — боротьба з тероризмом, подолання міжетнічних та міждержавних військових конфліктів, для чого НАТО залучає й інші країни, що не є членами Трансатлантичної організації. Україна вже набула такого досвіду співробітництва з НАТО, як і з миротворчими силами ООН.

На даному етапі співпраця України з НАТО повинна тільки поглиблюватися, навіть з перспективою вступу, чому, звісно, противиться Росія. Це питання стратегічно важливе для зміцнення обороноздатності нашої держави, відстоювання її суверенітету та територіальної цілісності.