Останні новини
10 серпня 2020
02 серпня 2020
02 серпня 2020

ПОЧАТКИ ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВА В ГАЛИЧИНІ

4 березня 2014

(До 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, 1814-1861)

Окремі поезії Тараса Шевченка були відомі в Галичині ще за життя автора, що підтверджують історіографічні джерела. Звісно, передусім мова йде про священиків, учителів, невелику кількість інтелігенції. Адже більшість українського населення Східної Галичини на той час не знали грамоти. Тож про «масовість» Шевченка говорити не доводиться. Однак потугами прогресивної, національно свідомої молоді таки популяризувалася творчість Великого Кобзаря.

Початком розвитку шевченкознавства, хоча тоді такого терміну ще не існувало, та й про життя і діяльність Шевченка в Галичині знали мало, як і про його літературну і малярську спадщину, науковці небезпідставно називають 1862 рік. І не тому, що вже минув рік після смерті Генія українського народу. Зрештою, перші згадки про Тараса Шевченка датуються 1848 роком, коли з 30 серпня по 23 жовтня виходила газета-тижневик «Дневник руський» (тут і далі у найменуваннях зберігаємо особливості тодішнього правопису) за редакцією Івана Вагилевича (1811-1866 рр. життя), соратника Маркіяна Шашкевича. Часопис надрукував кілька дописів про Тараса Шевченка і Кирило-Мефодіївське братство.

Одним з піонерів майбутнього шевченкознавства став перший друкований літературний орган галицьких і буковинських народовців – «Вечерниці» (1862-1863 рр.). Газета, щоправда, редакція намагалася перетворити її на журнал, виходила раз на тиждень. Спочатку редактором і видавцем був Федір Заревич (1835-1879 рр.), опісля відповідальним редактором став Володимир Шашкевич (1839-1885 рр.), син Маркіяна Шашкевича.

Можна стверджувати, що галицький читач по-справжньому ознайомився з поезією Тараса Шевченка завдяки публікаціям саме в цьому часописі. 1862 року редакція вже тоді (!) намагалася визначити роль і місце Тараса Шевченка в українській історії, культурі, літературі.

Публікація творів була здійснена за рукописними копіями заборонених у Росії політичних віршів і поем Кобзаря та на основі лейципгськоговидання «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (1859 р.). До речі, це була одна з небагатьох прижиттєвих публікацій українського автора. Тут надруковано 15 творів поета, зокрема «Відьма», «Остання думка», «Русалка», «Гамалія», «Неофіти», уривок з поеми «Тарасова ніч».

Шевченківська тема стала провідною у «Вечерницях». Ксенофонт Климкович (1835-1881 рр.) надрукував вірш «На вічну пам'ять Тарасові». Згодом він редагував львівський журнал «Основа» та співпрацював з журналом «Правда», де надрукував Шевченкові «Княжну», «Причинну» і вперше видав поему«Сон» (видання датується 1865 роком).

З публіцистичних матеріалів у «Вечерницях», присвячених Кобзареві, слід назвати передруки з «Основи» (С. – Петербург), а саме – статтю Хуторянина (псевдонім Пантелеймона Куліша, 1819 – 1897 рр.) «Чого стоїть Шевченко яко поет народний», репортаж Лева Жемчужникова «Згадки про Шевченка, єго смерть і похорони», біографічний нарис Олександра Лазаревського «Дитинний вік Шевченка».

Щодо репортажу Лева Жемчужникова (1830-1884 рр.) – художника, друга Шевченка, то це перші в історії майбутнього шевченкознавства «живі»біографічні нотатки про Великого Кобзаря відразу після його смерті, і такі, що містять детальний опис похорону.

Олександр Лазаревський (1834 – 1902 рр.) – український історик, жив у Петербурзі, останні роки – вКиєві, також був присутній на похоронахТараса Шевченка. Його перу належить ще кілька шевченкознавчих праць. Окремі дописи Олександра Лазаревського передруковувала галицька періодика. А становленню шевченкознавства в Галичині слід завдячувати насамперед пресі того часу!

Популяризуючи велич і славу Шевченка, редакція «Вечерниць» стала на його захист від різних виступів та цькувань з боку польської шовіністичної преси. Вже тоді серед передової української галицької інтелігенції (а це була передусім – молодь!) визрівали чіткі ідейні та наукові засади майбутнього шевченкознавства. В шести номерах «Вечерниць» друкувалася гостра полемічна стаття Грицька Будеволі (Данила Танячкевича, 1842-1906 рр.) «Слівце правди «Дзеннікові літераторскому» пронашого батька Тараса Шевченка». Це – перша спроба науково-публіцистичного аналізу творчості Великого Кобзаря у світлі викриття фальсифікаторських дописів польських «коментаторів» Шевченкових творів.У статті подано детальну (чим тільки міг скористатися автор)характеристику життєвого і творчого шляху поета, глибоку літературознавчу оцінку ряду творів, серед яких – «Гайдамаки», «Катерина» та інші. Автор наголошував на важливому історичному значенні творчості Тараса Шевченка для Галичини.

Данило Танячкевич написав кілька інших літературознавчих статей, надрукованих у тогочасній періодиці, в яких він акцентував на важливості значення творчості Тараса Шевченка для розвитку української національної літератури і пробудження суспільно-громадського життя, захищав спадщину поета від нападок консервативної критики.

Друкуючи інформацію про польський переклад ЛеонардомСовінським (1831-1887 рр.) Шевченкових «Гайдамаків» та про видання польською мовою двотомника «Польські переводи з руського», куди ввійшли твори Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка і Марка Вовчка, редакція «Вечерниць» наголошувала на прогресивних прикладах українсько-польських зв’язків у сфері культури та літератури, гідних наслідування. Ще перед тим, у 1860 році, Леонард Совінський видав у Вільно польською мовою книгу «Студії над сучасною українською літературою», у якій зробив спробуглибокого аналізу творчості Тараса Шевченка ще за життя поета.

Полеміку з польським тижневиком «Дзеннік літераторскі» продовжив Ксенофонт Климкович у статті «Ми і вони», у якій також апелював до творчості Кобзаря.

Твори Тараса Шевченка з’являлися і на сторінках москвофільської газети «Слово», яка виходила друком протягом 1861-1887 років у Львові, і одним з редакторів якої був Богдан Дідицький (1827-1909 рр.), уродженець м. Угнів (тепер – Сокальського району).Друкувало «Слово» й літературно-критичні статті про Великого Кобзаря, але вони так і не розкрили глибину його поезії. Згодом окремі вірші Тараса Шевченка пропонував читачам журнал «Галичанин» (додаток до «Слова») за безпосередньої участі того ж Богдана Дідицького. Однак тут мова не йде про становлення і розвиток шевченкознавства як напрямку у літературознавстві, а лише про публікацію текстів Шевченка, їх поширення серед читачів.

У суспільно-політичних умовах, що тоді виникли в Галичині, прихильникам української національної ідеї, ідеї національної єдності (братання) українців усіх земель доводилось воювати на два фронти – проти польського шовінізму та москвофільства, яке щедро підгодовувала Російська імперія. Після певних політичних обіцянок 1848 року та перших спроб підтримки українців Галичини, Відень, наляканий москвофільством, позбавив їх цієї ж підтримки.Українці залишалися найбільш економічно відсталою нацією цієї імперії, і тут знову опинилися сам-на-сам зі своїми проблемами, передусім національними, політичними.Не оминуло це і позицій щодо Шевченка. З відомих причин він (власне, його літературна спадщина) не був бажаним у Російській імперії, так само через політику польських шовіністичних кіл (ідеться не про всіх поляків), не вельми був бажаним й у Відні.

Для багатьох залишається маловідомим такий історичний факт: 1862 року купець Михайло Димет привіз у Львів 500 примірників «Кобзаря» Тараса Шевченка. Як на той час, то тираж – доволі великий! Тож годі не сказати кілька слів про цього доброчинця. Михайло Димет (1819 – 1890 рр.) – львівський міщанин, купець і меценат, довголітній радний міста Львова, одним з перших привозив у Галичину літературні твори письменників з Великої України. Окрім Шевченкового «Кобзаря» він привіз й інші книги та портрети українських літераторів. Також став засновником і меценатом українського театру, першого ремісничого товариства «Побратим».

А наступний етап розвитку шевченкознавства в Галичині, зокрема через формування наукових та просвітницьких інституцій, - тема окремої розмови.

(З альманаху «Тобі несем свою любов».- Червоноград, 2014)

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.