У галузі історичної науки доба Івана Мазепи дала цінні твори синтетичного характеру, що називаються козацькими літописами.
За шкільні підручники служили «Кройника» Г. Сафоновича 1672 р. та «Сінопсіс» І. Гізеля 1674 р., ряд новіших видань. Немале значення мали писання П. Кохановського 1681 р. і !Літописець» Л. Боболинського 1699 р.
Більшу вартість мають «Літопис Самовидця», доведений до 1702 р., правдоподібно полковника Ф. Кандиби, що працював при гетьманській канцелярії, а також «Дійствія» полковника Г. Грабянки.
Найвагоміше літературне і джерельне значення має «Сказаніє о войні козацькій» С. Величка - писаря генеральної військової канцелярії.
У всіх цих літописах червоною ниткою проходять соборницькі тенденції, спонукання до давніших державницьких традицій, підкреслення географічної, господарської і культурної окремішності українського народу.
Особливим патріотизмом відзначається праця Самійла Величка, в якій він називає Україну «маткою нашою, милою Отчизною». Об'єднавчою назвою усіх козацьких земель якраз і стає Україна.