(Диптих)
- М и н у л е
Розказують: жили колись в селі
Добродії, котрі добро чинили,
І працювали важко на землі,
І край свій від навали боронили.
І Бугу замулитись не дали,
Не дали край свій сплюндрувать чужинцям.
Все для нащадків дбали й берегли.
І гинули за волю доброчинці.
Як подорожнього в путі застане ніч
Чи кінь пристане, як дорога довша,
В сільських оселях, запаливши піч,
Для кожного притулочок знайшовся.
І добра слава про оте село
Передавалсь з уст в уста охоче.
І називати почали його
Заслужено, завдячено – Доброчин.
Давним давно відгомоніли ті роки
Та залишили спадок нам пророчий,
Ту славу, що не стерли і віки,
Ту горду назву для села – Доброчин.
Відкриті нам шляхи в далекий світ,
Мандруємо гуртом і поодинці.
Куди би ми не несли свій привіт,
Гордімся тим, що ми є доброчинці.
- С у ч а с н е
Доброчин! Я з тобою ділю своє слово
І радість свою, і печаль
У хаті, де в’ється дорога зі Львова
Під вікном моїм на Сокаль.
Тебе, мовби казка повила навколо,
І милують око навкруг
І ліс вдалині, і засіяне поле,
І в вербах замріяний Буг.
Я з юних літ це село полюбила,
Де Доля мене привела...
Ніколи ні з ким я в селі не сварилась,
Служила йому, як могла...
Пообіч дороги, спокою не знавши,
Село розквітає, мов сад.
І з променем першим вітається завжди
З Доброчином Червоноград.
Мене твої рани пекли і боліли,
Та сильний Доброчин людьми.
В селі свята церква постала з руїни,
Мов Фенікс піднявся з пітьми.
Не меркне в тобі і ще сила юнацька –
З Могили у центрі села.
Я пам’ять піднялася слава козацька
І подвиг Стрільців та УПА.
* * *
І місто сусіднє в новому убранні
З тобою у дружбі іде...
Добрячин з Шептицьким в тіснім поєднанні
Створили міцну ОТГ.
МОЛОДИМ УКРАЇНЦЯМ
Щоб в вас правда текла, як струмочок,
Щоб в вас пісня була, як дзвіночок,
Щоб в вас мова була материнською,
Щоб ідея була українською!
Щоб серця в вас були неспокійними,
Щоб в пориві були ви постійному!
...Та часи ж бо прийшли, ох, тривожнії...
В боротьбі будьте ви непереможнії!
Ганна КУЗЬМАК, с.Добрячин