Від першої поетичної збірки «Я життя дороги заплітаю в коси...» (2013 р.) до другої «Такі важливі всі слова» у Дарії Коберник минуло аж дванадцять років. Це не тільки вагомий відлік часу у житті людини, а й у творчості.

Так, протягом цього періоду вона не мовчала, регулярно друкувалася у ЗМІ, в альманахах «Солокія», «Третій горизонт», колективних збірках, брала активну участь у творчих заходах літературно-мистецьких об’єднань «Третій горизонт» (м.Шептицький), ім. Осипа Турянського (м.Радехів), виступала зі своїми віршами перед читацькими аудиторіями.

До упорядкування нової збірки підходила дуже скурпульозно, виважено і ретельно, критично вимогливо до себе. Потрібно ще раз і ще раз осмислити і переосмислити прожите, написане і надруковане раніше, вишукувати нові теми, прагнути осягнути нові грані творчості. Тим паче, що кожен день дарує щось нове, і то інколи не вельми приємне, навіть жахливе (ідеться насамперед про війну, яку росія розпочала проти України). Події змінюються динамічно, вони позначаються гіркотою на житті багатьох людей.

Як справжній поет, Дарія Коберник не може байдуже спостерігати за нашим сьогоденням, бо в ньому зберігається і минуле, і закладене майбутнє (тільки б хороше!). Все ж, намагається залишатися оптимістом:

«Настане день... Закінчиться війна...»

* * *

«Сумні забути крики журавлів.

Ти є! І ти живий, ти в себе вдома!»

Звісно, до нової збірки подала все найкраще з написаного за дванадцятирічний період часу – і те, що раніше друкувалося в періодиці, і те, що залишалося у шухляді письмового столу авторки.

У неї кожен вірш заслуговує окремого детального літературного аналізу, а не узагальненої оцінки.

...Слово – це не тільки смисл, ознака сутності певної речі, події, найменування когось чи чогось. Воно – скарб! Це своєрідний генетичний код. Що спонукає Дарію Коберник до поетичної творчості?.. Про те вона сама відкрито і відверто зізнається перед читачем у віршах:

«Слова, слова... Яка велика сила!

І кожна буква має власний код.

І ними нас батьки благословили –

Ми вільнийіохрещений народ».

З вірша «Поезія вічна»:

«У всі часи вона була таємна і магічна.

Коли про літо пишеш ти в зимову ніч, у січні...»

* * *

«Вставай! Пиши і не чека, лови чудові миті!»...

Кредо її творчості – писати без фальшу, Здавалося б, з побутової події уміє створити художній образ. Це їй вдається завдяки спостережливості, габутому життєвому досвіду і добрим володінням Словом. Воно – єдина зброя для поетеси.

У своїх віршах Дарія Коберник постійно звертається до Бога, то згадує Різдво, свято Миколая, то роздумує біля Плащаниці про страждання Ісуса Христа:

«Прости нам, Господи Ісусе,

Твої цілуємо п’ять ран,

Щоб нас не звабили спокуси

І темний злодій дух-тиран»,

То радіє Воскреслому Господу.

Хтось запитає «Де шукати істину?..». Відповідь однозначна – у Слові Божому, дотримуватись Його Законів і Заповітів.

Святими для неї є рід-родовід, родина, сім’я, пам’ять про батьків.

Вагомий (обсяговий) цикл віршів «Тобі, Україно моя...». Велич України простежується в усьому – щирості людей, доброзичливості, любові до рідної землі, поцінуванні краси природи та, передусім, любові до Бога, бо Він створив і дарував нам цю красу. Очевидно, що росіяни вважають логічно послідовною таку ієрархію: цар-батюшка, росія, бог (РПЦ). А в українців усе навпаки: Бог, Україна, Гетьман (у нас президента можна обирати й переобирати...).

Цитую Дарію Коберник:
«Україно моя! Ти велична, багата й красива,

Незрівняна твоя у пшеничних полях широта...»

* * *

«Україно моя! Ти колиска і мати, і батько,

Обіймаєш і пестиш, кладучи на душу бальзам.

У віках, як нікому, було тобі важко,

Рвали тіло та душу донькам і синам».

* * *

«Є у нас міцне, глибоке коріння.

Україна буде, бо вона нетлінна!»

Дарія Коберник проживає у м.Шептицькому (раніше – Червоноград), багато пише. Діапазон її творчості доволі широкий. Останнім часом переважає громадянська, патріотична ліри ка. Воно й не дивно! Але й далі продовжує писати духовну, інтимну поезію, гумор та сатиру, вірші для дітей. Дай Боже, щоб плоди її праці реалізовувалися у нових збірках, публікаціях у періодиці. Вони вартують уваги читача!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст