Останні новини
14 серпня 2022
14 серпня 2022

СМАЧНИЙ ОБІД!

 

(Невигадана історія про те, як дядько Йосип “Віскас” їв...)

* * *

Про дядька Йосипа згадують у селі завжди добрим словом. Згадують, бо, на жаль, він уже у Вічності. Його розповіді про його ж пригоди, кумедні історії сприймалися спочатку за жарт, вигадку (поставав образ такого собі сільського Барона Побрехеньки), але вони були правдою. Тим паче, що оповідач умів посміятися над собою, не соромився цього.

* * *

З дитинства запам'яталася мені одна історія, яку дядько Йосип не раз переповідав (і то слово в слово), нічого не додавав, нічого не перебільшував.

* * *

Під кінець 70-х років минулого століття (зрозуміло, що ще за радянської влади) дядькові Йосипу випала нагода на два тижні полетіти авіарейсом на екскурсію до Канади. Там, у передмісті Торонто, жив його двоюрідний брат з дружиною-українкою (обоє з одного галицького села). Вчасно виїхали за кордон ще перед початком Другої світової війни. У Канаді народилися їхні діти, мали вже й онуків.

Після багатьох поневірянь на співбесідах у кабінетах КДБ, кількох відвідин канадського посольства, дядькові Йосипу таки дозволили провідати рідних. Тим паче, що брат регулярно надсилав йому грошові перекази (звісно, у валюті), а дядько Йосип змушений був ділитися ними з державою. Насправді ж, злиденна радянська держава сама забирала частку інвалютних грошей, дякувала дядьку Йосипу і його братові, запевняла: «Це все - у Фонд Миру». Рештки коштів віддавала власнику у карбованцях. Так чинили не тільки з ним.

Тут варто читати «між рядками»: гроші йшли не у Фонд Миру, а на озброєння, фінансування своїх же шпигунів-резидентів, їхніх закордонних агентів, купівлю або викрадення за допомогою тих же агентів високоточних технологій, в т.ч. військового характеру. Чи не нагадує це сучасну Росію?!.

* * *

Дозволили поїхати за кордон, бо, може, ще щось привезе... Дозволили, але в «Союзі» у заручниках залишилися дружина-педагог і троє дітей...

* * *

Перші враження дядька Йосипа від побаченого у Канаді описувати не буду. Розповім лише про деякі подробиці, деталі.

...Жив його брат зі сім'єю у восьмикімнатному приватному будинку. Подвір'ячко ошатне, в українському стилі: квіти на клумбах, деревця, акуратно підстрижені кущі, трав'яний газон, але замість звичних стежок вимощено кам'яні доріжки-бруківки. От тільки криниці нема. Холодна і гаряча вода тече з кранів у двох кухнях, ваннах, туалетах... Для міста це не дивно, а для тогочасного українського села - так.

Гостинно зустріли, щедро частували дядька Йосипа, водили на екскурсії, купували сувеніри, подарунки для нього та його сім'ї. Але й на роботу ходили. Кожен працював важко.(Інакше такого добра не нажили б). Зміни тривали по 10, а то й більше годин. Тут навіть діти, які навчаються, також підпрацьовують.

* * *

Одного ранку після сніданку, коли всі збиралися на роботу, господар попросив свого брата з України підійти до величезного холодильника, який видався дядькові Йосипу радше дводверною шафою для одягу з верхніми антресолями та нижніми шухлядами (це були морозильні камери), аніж холодильником. Став пояснювати:

- Щоб ти, Йосипе, не був голодним, ось на тих поличках ковбаси трьох сортів, шинка, сир... Купуємо здебільшого в українських канадських крамницях, від українських фермерів виробників. Таким чином підтримуємо своїх земляків. Закуповуємося раз на два тижні. Все враховуємо до дрібничок. Але для доброго гостя нічого не шкода! На тих поличках - фрукти; на тих - рибні рибні консерви; на тих - зі свинини, телятини. А ось тут спеціальна консерва, яка називається «Віскас». Вона призначена для нашого котика Рудика. Відразу нагодуєш і його.

Кіт, який у цю мить тулився до господаря, наче збагнув розмову, і вже став тулитися до ніг дядька Йосипа, мило-мило заглядав йому в очі, муркотів.

- Ого! - вигукнув дядько Йосип. - Консерва для котів!.. Та у нас про таке навіть не чули.

- Прикро, але там, за океаном, на моїй рідній Україні, що стала підбольшевицькою, багато про що не чули і не знають, - з гіркотою промовив господар.

Настала хвилинна пауза. Смуток сповив серця обом...

- Щоби не нудьгував, - продовжив брат дядька Йосипа, - понишпори у нашій сімейній бібліотеці. Тут багато українських книг, літературних журналів. Усі, звісно, видані у діаспорі, на еміграції. Тому ти таких не читав. А ще можеш прогулятися передмістям. Та далеко не ходи, щоб не заблукав. Втім, от моя візитівка (подав візитну картку з англійським й українським текстами. - Т.Л.). Англійської ти не знаєш, зате мене тут усі знають. Доведуть до помешкання, якщо заблукаєш. Зрештою, у нашому передмісті кожен другий-третій мешканець розмовляє українською, або добре розуміє мову своїх предків.

* * *

Ключів господар не залишав. Пояснив, що замикати двері, ворота не потрібно. Злодіїв нема. Поліція справно чатує. Про гостя вже попереджена, щоб не бентежило стражів порядку, що хтось чужий на приватній території...

* * *

Дядько Йосип і в бібліотеці понишпорив, і передмістям прогулявся. Здивувався, що вулиці майже напівпорожні. На узбіччі доріг і спеціальних площадках самотньо стояли припарковані авто, терпеливо очікуючи на своїх власників. Лише згодом збагнув: усі працюють, чимось зайняті, заробляють на хліб насущний, отож не до прогулянок.

- Й у нас, в Україні, люди працьовиті, але такого достатку не мають, хіба ті, що крадуть зароблене чужою працею, - подумав дядько Йосип.

...Вже обідня пора. Час попоїсти самому і котика нагодувати.

Відкрив одні, другі дверцята холодильника і розгубився, забув про що брат наговорив йому. За що братися?.. Ковбасу, шинку, сир їхні пробував. Смачно! Вирішив:

- Краще почастую ковбаскою котика (той задоволено глянув на дядька Йосипа і аж облизнувся), а сам спробую консерву.

Консерву взяв навмання...

* * *

Увечері після роботи зібралося все сімейство.

- І як ти день провів? - запитують гостя. - Чи не нудьгував, чи задоволений?..

- Ще б пак! - відповів дядько Йосип. - І книги читав, і передмістям прогулявся, навіть в українській церкві-капличці побував, помолився...

- Та ти хоч щось їв? - цікавиться господар.

- Звісно! Спочатку котика нагодував ковбаскою, бо українці так чинять, а потім взяв собі навмання консерву. Добряче підкріпився нею.

Коли господар заглянув у холодильник і з'ясував, що то за консерва була, то ледь не зомлів.

- Йосипе, брате, та ти ж з'їв консерву для котів!.. - затинаючись, вичавив з себе слова господар. - Ти з глузду з'їхав?!. Я ж тобі тлумачив, що де знаходиться...

- Зате яка смачна, ситна ота ваша котяча консерва! У нас навіть для людей такої ковбаси не продають, - став кепкувати дядько Йосип. - Але ж після неї я не нявчу, не муркочу, не захворів на котячий сказ, не перевтілився у мишку чи щура, хвіст не росте, почуваюся вельми добре!..

Усі посміхнулися, перевели розмову на жарт.

- Взагалі-то такі консерви у нас нещодавно з'явилися у продажі. Ми так само їх ще не пробували.., - запевнив господар.

Тим часом котик Рудик притулився до ніг дядька Йосипа, благально заглянув йому в очі, мовляв, дай ще ковбаски, а «Віскас» забирай собі...

Тарас ЛЕХМАН

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.