Надія Самсін. Мереживо слова. - Львів: Сполом, 2020. - 160 с.
Це вже третя збірка віршів поетеси зі села Добрячин Сокальського району Надії Самсін. З виданням нової книжки автор не поспішала. Як і між двома попередніми, була «пауза» у три роки. Але вірші таки писала. Вона вдумливо і ретельно добирає тексти для друку, «фільтрує» їх, досконало продумує структуру (радше - композицію) майбутнього книжкового видання.
«Збірка містить щемливі вірші про те, що найбільше бентежить, не залишає байдужою авторку, часто непокоїть, болить, але частіше викликає захват, теплі спомини й неймовірні відчуття». (З анотації).
Шість розділів, а це вірші, підібрані за темами та за почуттями (дозволю собі такий невмотивований вислів), аж ніяк не обмежують широкий діапазон, багатогранну палітру творчості Надії Самсін. Зрештою, таке підтверджує у передмові «Жінка і Слово» поетеса Леся Гук.
Тут є духовна й патріотична поезія, інтимна лірика, вірші-пейзажі, твори для дітей і батьків, вірші, які торкаються соціальних проблем, і поезії про особисте життя, а ще - мораль і філософія, вічне і минуще (тлінне)... Певен, багато чого залишилося поза збіркою.
Почасти її поезії нагадують пісенні мотиви. Воно й не дивно! Пиши так, як думаєш, як спілкуєшся усно, буває, що і через пісню, народну приказку. Що на думці (в голові) - то і на язиці. Мабуть, я вже надто глибоко «пірнув» у душу Надії Самсін. Добре, що добре її знаю (даруйте за тавтологію). Запевняю: вона любить і вміє співати! Зрештою, прочитайте вірш «Плакала дівчина (За народними мотивами)». Фрагмент:
«Козак покинув молоденьку,
Багату вже знайшов собі,
«Ой важко мені дуже, ненько,
Весь вік я буду у журбі».
Хіба це не пісня?!. Без коментарів, бо запитання риторичне!
Надія Самсін запевняє, що почала писати вірші у зрілому віці. До того часу не бралася за перо. Тут я дещо не погоджуюся з нею. Мабуть, таки влучні слова, метафори, порівняння, образи рідного краю, України, батьківської хати (отчого порога), матері приходили до неї ще з дитинства, закарбовувалися в пам'яті, у серці. Інша справа, що свого часу вони не лягали віршованими рядками на папір. А тепер читаємо:
«Вдягнули хмари небо в чорні шати,
Полив, немов з відра, на землю дощ.
Покликав батько нас, дітей, до хати:
Варила мама на плиті червоний борщ.
І у печі пеклись уже ватрушки,
Корицею запахло в хаті вмить,
А на столі стояв узвар із грушки, -
Струною в серці спомин цей бринить».
Та прийшов час, настала нагальна потреба поділитися з читачем сокровенним, донести до читача свої думки, почуття, тривоги, переживання... А сталося це сім років тому, коли розпочалися події на Майдані (відлік розпочала Небесна Сотня), коли російський агресор окупував Крим і рушив на Схід України, коли, здавалося б, ще донедавна у «мирний» час (Росія ніколи не прагнула миру!) до батьків, дружин став надходити сумнозвісний «Вантаж-200», коли спецавто - «чорні тюльпани» стали курсувати Україною. І тепер у неї є багато поезій на цю тему:
«Ридало небо від жалю, земля стогнала,
Синів Вкраїна вже своїх навік прощала.
Летіли в небо, мов птахи, їх світлі душі
І сльози лились із очей на білі ружі».
Усупереч тривогам і болю Надія Самсін залишається оптимістом:
«Сьогодні день такий погожий,
Іду, всміхаюсь перехожим.
Всім щастя зичу я думками,
Хай мир панує поміж вами...».
Духовність - також одна з провідних тем Надії Самсін, ревної християнки:
«Коли на серці є печаль,
Та у душі тривога,
Словами висловлю свій жаль
Молитвою до Бога».
Як мати, як бабуся, пише багато віршів для малечі. Наприклад:
«- Бабусю, а що там цвіте за вікном?
- То яблунька квітне, коханий.
А можна нарву я собі квіточок?
Своїй подарую я мамі».
Далі - доречно, толерантно бабуся відповідає:
«Для цього в садочку ми маєм квітник,
Нарвемо там квіти з тобою.
Не можна, щоб цвіт яблуневий так зник,
Бо яблучка схочеш зимою».
Водночас вона апелює до батьків:
«Любіть, батьки, своїх дітей!
Даруйте їм любов і ласку...».
Та то ж сама Надія Самсін (її власний поетичний образ - ліричний герой), яка дарує дітям і внукам любов і ласку!
Окремі з поданих до збірки віршів (принаймні, їх фрагментів, мотивів, потім опрацьованих і доопрацьованих) мені вже доводилося читати у газеті «Голос з-над Бугу», в Інтернет-джерелах. (До речі, автор отримує багато схвальних відгуків, коментарів!). Але під книжковою обкладинкою вони якось зазвучали, ожили по-новому. А, може, змусили мене знову і знову співпереживати з автором...
Прийдуть нові часи, відбудуться суспільні зміни, які принесуть Надії Самсін нові творчі ідеї, замисли, будуть нові вірші, нові збірки. Та, дай Боже, щоб їй довелося писати тільки про хороше, приємне, добре!
Тарас ЛЕХМАН, журналіст