Звалася бабуся Ганею. Вона жила у своїй тісній хатинці сама. Одного дня бабуся Ганя сиділа біля вікна і милувалася довкіллям. Слухала, як співають пташки, дивилася, як плете павучок срібну павутинку, цвітуть квіти і... граються троє хлопчиків.

Їх бабуся добре знала. Це були Олежик, Петрусь і Русланчик. Олежик - чорнявий, у синій кепці. Петрусь - у червоній кофтинці та білих штанцях, і сам білявий. А Русланчик - маленький, руденький, у жовтому костюмчику. Діти бігали по травичці, бешкетували. Вони поламали усі квіточки, попсували павутинку, ще й кидали камінці у пташок.

- Ох-ох, ой-ой! Які ж ви невиховані, природу нищите!.. - зауважила бабуся.

- А ви хто такі? - запитали хлопчики.

- Я - бабуся Ганя, ваша сусідка, і я вас добре знаю. А ви так зайняті бешкетуванням, що нікого навкруги не помічаєте...

- Х-м-м, ну і як нас звати? - запитали хлопчики.

- Олежик, Петрик і Русланчик, - відповіла старенька. - Краще послухайте, дітки, - продовжила бабуся, - розкажу вам оповідь.

- Ну, добре, - відповіли ті і повсідалися на м'якенькій травичці, щоб уважно послухати.

- Ось на місці цієї квіточки, чи пташечки, чи павучка, якби були саме ви, чи сподобалося б вам, коли б вас штовхали, ламали, топтали, кидали камінцями?.. Правда ж, що ні? І їм теж неприємно. Потрібно захищати і любити все, що навколо вас, а не навпаки...

Бешкетники вдумалися у слова бабусі і пообіцяли, що більше ніколи не шкодитимуть природі, а будуть її оберігати. Тоді старенька заспокоїлася. Вона була впевнена, що хлопчики визнали свої помилки і не чинитимуть зла.

А мораль оповідки така: спочатку подумай про наслідки, перш ніж зло заподіяти.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ