НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ

 

(Український календар)

22 травня 1861 року відбулося перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі неподалік Канева.

Помер 47-річний український поет (та й не тільки поет…) у Санкт-Петербурзі, де жив і працював, мріючи про повернення на Україну. Поховали його на Смоленському кладовищі міста над Невою, оповитого холодом, побудованого на козацьких кістках… Але друзі Великого Кобзаря, численні шанувальники його творчості, просто небайдужі люди добре знали про бажання Тараса Шевченка бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще у 1845 році, «серед степу широкого, на Вкраїні милій».

Після того, як 58 днів прах Тараса Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, за клопотанням Михайла Лазаревського та після отримання ним відповідного дозволу, нарешті було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі.  Труну спочатку привезли до Києва, де з покійним могли попрощатися всі охочі. Особливо багато було молоді. 20 травня 1861 року останки Великого Кобзаря доставили по Дніпру на пароплаві «Кременчук» з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Церемонія перепоховання Тараса Шевченка перетворилася на справжнє, хоч і сумне свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого раба Божого Тараса не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу.

Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів упрягся люд. І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому, до місця вічного спочинку. Везли хлопці і чоловіки, потім, навіть, жінки-молодиці і дівчата. Дорога сягнула кілька верств. Шлях, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленими гілочками, і він був схожий на зелений килим. Попереду несли портрет Великого Кобзаря, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув, знав, здогадувався.., з ким прощається.

У 1925 році на місці поховання (перепоховання) Тараса Шевченка було створено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величезний бронзовий монумент споруджено у 1939 році.

Мабуть, що вже від часу перепоховання народ називає Чернечу гору – Тарасовою. Це – святе місце для кожного українця, усіх, хто любить Україну і захищає її!

Підготував Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.