У садах, парках (а що тут говорити про ліс) ми вже можемо почути спів славок, щигликів, вівсянок, малинівок, посвист іволги, а в «дудку» час від часу дує удод. Багато пернатих повернулося з теплих країв. У них розпочинається шлюбний період.

До речі, у більшості птахів співають тільки самці і тим приваблюють самок. Навіть голос зозулі – «Ку-ку, ку-ку!» - це також голос самця.

Звісно, їх масові концерти розпочнуться наприкінці квітня – у травні. Однак такі співи характерні і для другої декади квітня. А відкривають її, за східним церковним календарем, Святі Марко і Кирило, який завжди вшановують 11-го дня місяця.

З церковної історії відомо, що Святий Марко жив у IV столітті на Ліванських горах у місті Аретусі (звідки й прозвище – Аретусійський). Завдяки його побожному життю й апостольській ревності багато поган навернулося до християнства. Але прийшов час, коли цісарем став Юліан Відступник. На християн розпочалося гоніння. Змушений був втікати і Марко. Проте, довідавшись, що нова влада ув’язнила багатьох вірних мирян, сам здався у руки ворогам.

Під час важких тортур Марко зберігав великий спокій. Вкінці його тіло намазали медом і підвісили у клітці серед гнізд бджолиних роїв. Марко ж кепкував, що мучителі піднесли його ближче до неба, а самі повзають по землі. Дивом див було і те, що бджоли не чіпали Марка. Справді, Божі комахи!

Побачивши таку геройську чесноту Святого Марка, намісник сам увірував у Христа, надіслав цісарю листа, щоб той помилував праведного мужа. Святому Маркові з того часу вже не заподіяли жодної кривди.

Закінчив своє життя преподобний отець близько 362 року.

Святий диякон Кирило, якого також вшановують 11 квітня, був сучасником Марка і служив на парафії у місті Геліополі (територія Лівану). Загинув мученицькою смертю за Христову віру.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН.

10 квітня – день вшанування Святого ісповідника і чудотворця, ігумена Триглійського – Стефана, який помер мученицькою смертю за часів правління візантійського імператора Лева Вірменина (813-820 рр.).

Ще з юних літ Святий подвижник Стефан посвятив своє життя Богові і прийняв чернечий постриг, а згодом став настоятелем Триглійського монастиря поблизу Константинополя.

Коли почалася іконоборча боротьба, скидали та спалювали святі ікони, розп’яття , жорстоко переслідували і карали тих християн, хто їх переховував, отця-ігумена Стефана викликали на допит, де змушували підписати зречення від іконопочитання. Преподобний Стефан - Ісповідникрішуче відмовився від цього і сміливо звинуватив імператора в безчесті та безбожності.

Тоді його піддали страшним мукам, після чого у 815-му році кинули до в’язниці. Виснажений, хворий і покалічений ісповідник Стефан невдовзі помер, там же, у в’язниці. Біля його гробу тривалий час ставалися дива зцілення хворих.

Деякі біографічні джерела стверджують про Святого Сефана, що він ще за життя зцілював людей молитвами, за що і був прозваний – Чудотворцем.

У народній традиції в окремих місцевостях цей день називають Весняного Степана, бо є ще Зимовий Степан – Святий первомученик Христової Церкви, якого вшановують 9-го січня.

Отож кажуть:

- На Весняного (або Квітневого) Степана вітряно – травень буде прохолодним , але рік врожайним.

Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ

Досліджуючи українську народну культуру та побут, інколи дивуєшся – яких тільки обрядів, зокрема регіонального характеру, не трапляється в нас. Більшість з них маловідомі широкому загалу, особливо для молоді. Наприклад, весілля з… котом. Так-так! Саме з отим пухнастим муркотливим котиком.

Один з таких елементів весільного обряду побутував у Радехівському районі, що на Львівщині, принаймні, ще наприкінці ХХ століття. А саме, коли молода після благословення батьків на шлюб вклонялася не тільки їм, хресним, родині, сусідам, гостям, а й… котові.

Але за цим обрядом, як, зрештою, і за іншими, - глибоке народне символічне значення. Хоча і хитруватий котик, однак він справно допомагає по господарству – ловить мишей, вміє розвеселити дитину, навіть зняти втому господарю, коли всядеться йому на коліна і видає своє «мур-мур»,а то й лікувати.

У давніші часи практикували й таке: як тільки господарі побудували хату, то першим пускали у нове помешкання кота. У якому закутку він ліг, там і ставили ліжко. Вважали, що кіт відчуває добру енергетику. І ще такий народний засіб: перед тим, як покласти у люлечку дитину, на кілька хвилин клали у неї котика, «аби зігрів місце дитяті». Виявляється, що опісля вона швидше засинала і сон був міцнішим.

Зрештою, цей чотирилапий вусатий друг таки асоціюється у нас з ніжністю, лагідністю, пестощами. Тоді він і на весіллі зичить молодятам усіх гараздів, добра та злагоди.

Так це чи ні, а головне – повірити…

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

11 вересня відзначається день Усікновення Голови Івана Предтечі й Хрестителя Господнього, або, як кажуть у народі, Головосіки. Серед християн це свято відоме й під назвою - Іван Пісний, бо, за церковною традицією, воно належить до одноденного строгого посту.

На Івана Пісного не варять борщу, адже до нього додають овочі, які нагадують голову. Колись застерігали: «Якщо цього дня зрізати головку капусти, то з неї може потекти кров». Взагалі, у свято Головосіки не можна брати до рук гострих предметів, тим паче - рубати сокирою, різати ножем, пиляти пилкою. Навіть хліб ламають руками.

Зате на Усікновення збирають лікарські трави (святоянівське зілля), з яких готують цілющі настоянки. Ними лікують різноманітні хвороби впродовж року.

У народі кажуть:

- Іван Пісний - осені батько хресний.

- Іван Предтеча гонить птиці за моря. (За повір'ями, вони зимують на Буян-Острові).

- На Івана Предтечу грім гримить - на довгу і теплу осінь.

- На Івана Хрестителя журавлі потягнулися на південь - до ранньої зими.