4 грудня — Введення у храм Пресвятої Богородиці. Цей день знаменує початок великих (за церковним календарем) зимових свят. А завершаться вони Собором Івана Хрестителя-Предтечі (20 січня).

Свято у народі називають Введінням. Насамперед, як зазначають етнографи, у введінських повір'ях досить виразно виступає початок нового господарського року. Від Введення до Благовіщення, застерігали, не можна чіпати, тривожити землю лопатою, бо вона відпочиває. Якщо порушити пересторогу, то земля відплатить неврожаєм.

Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народними віруваннями, перший «полазник» приносить до хати щастя або невдачу. Якщо першим увійшов молодий гарний чоловік, та ще й з грішми, приніс якісь гостинці - добра ознака, бо всі будуть здорові, гроші поведуться.

Детальніше:ВВЕДЕННЯ — ПОЧАТОК ЗИМОВИХ СВЯТ

Окремі дні та тижні Великого посту мають свої назви, глибоку символіку, сповнені певними обрядовими діями і навіть пересторогами...

Перший тиждень називається Збірним, за другим і третім назви не закріпилися, четвертий — Середопісним, п'ятий — Похвальним, шостий — Вербним (Квітним), сьомий — Білим.

Починається Великий піст Жилавим понеділком. У цей день не варили їжі і взагалі намагалися нічого не їсти, від чого “тягло жили”. Все ж у Жилавий понеділок дехто випікав прісні коржі на воді, які називали жиляниками, бо їх було важко жувати. У народі цей день мав ще одну назву — Полоскозуб. За звичаєм, “щоб гадюка не вкусила” та щоб у роті не залишилось і крихти скоромного, його полоскали горілкою. Ні-ні, не пили! Тільки полоскали! Господині, наприклад, набирали її кришкою від того горщика, у якому варили кашу, бо тоді “на пшениці не буде золи”. Утвердилася і така назва — Чистий понеділок. Адже господині нічого не готували, тому весь посуд залишався чистим. А для приготування пісних страв (і саме у Великий піст) тримали окремий посуд.

Детальніше:СІМ ТИЖНІВ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

 Любов — це найперша християнська чеснота і знак Святого Духа, яка проявляється через милосердя та доброту.

...Батьківщина - це та земля, на якій ти народився, виріс і живеш, не станеш чужинцем. На рідній землі є той духмяний хліб, який ти звик їсти, та джерельна вода, яку ти звик пити, той ліс, яким ти звик гуляти, дихати його пахощами.

Батьківщина - твоя пісня і мова, звичаї та традиції. Це ті солов'ї, співом яких зачаровуєшся, калина, якою милуєшся, промені сонця, які дарують тобі тепло. Бистрі ріки течуть без упину, краєвиди землі милують твоє око.

Калину вплітають у вінки, із засушених ягід виготовляють намисто...

Любити свою Батьківщину - означає захищати її, відстоювати і навіть прославляти. Бійці, які захищають Україну, жертвують життям в її ім'я - справжні Герої! А той, хто ховається «поза піч», паплюжить Україну - зрадник. Зрадники ніколи не були у пошані ні у своїх, ні у чужих.

Коли ти любиш свою Батьківщину, не стримуй емоцій: малюй її краєвиди, збирай квіти, плети вінки, радій рідній землі, яка в тебе є і буде!

Оксана БОРУЦЬКА.

Учениця 8 клачу Словітської ЗОШ

с. Словіта

Золочівського району

30 червня вшановуємо святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла.

Вони були послами-християнами. Перський король, якому служили, відправив їх у Візантію, аби укласти мир (вигідний обом сторонам) з цісарем Юліаном Відступником. Натомість цісар вчинив нечувану жорстокість: він стратив послів, бо ті не хотіли вклонитися язичницьким ідолам. Це сталося 362 року. Невдовзі перси оголосили Юліанові Відступнику війну, під час якої він загинув, а його військо потерпіло поразку.

Про цей день у народі кажуть:

- На Мануїла - останній покіс, адже трава переросте, піде у стебла, стане твердою і худобі не знадобиться.

- До Мануїла скоси траву, бо невдовзі доведеться покласти косу, а взяти серпа до рук, щоб хліб жати.

- На Мануїла вся городина йде в ріст.

- На Святого Мануїла сонце застоюється.

Як святкувати Великдень під час карантину тисни ТУТ