Наступний день після Собору Івана Хрестителя Господнього — Предтечі у народі називають Пів-Івана або Полуівана (21 січня). Колись вважали, що працювати у цей день - “великий гріх”. Тож ходили один до одного в гості, влаштовували колективні застілля (з того, що залишилося після Різдвяних свят; не пропадати ж добру!) і “проганяли свята”. Дійство супроводжувалося жартами та співами. Втім, під впливом Церкви, така традиція занепала, принаймні, перестала бути масовою. Воно й справді негоже!

Віруючі православні християни в Україні вшановують цього дня преподобного Григорія Печерського — ченця Києво-Печерського монастиря. За аскетизм, ревну молитву, духовні подвиги та миролюбну вдачу Бог наділив його даром передбачення і чудотворення. Зустрівши на березі Дніпра дружину переяславського князя Ростислава Всеволодовича, у відповідь на їхнє їдке глузування преподобний Григорій закликав воїнів і самого князя до щирого покаяння, бо передбачив, що їх чекає страшна погибель. Неврівноважений і зухвалий князь різко відповів на пророцтво: наказав втопити ченця. Однак невдовзі сам потонув у Стугні поблизу Трипілля. Разом з ним вода поглинула чимало воїнів. Це сталося 1093 року.

18 січня, за церковним календарем, Надвечір'я Богоявлення. У народному побуті українців — голодний Святвечір, голодна кутя.

Практикуючі християни протягом усього дня, як і перед Різдвом Христовим, дотримуються суворого посту, нічого не їдять. Аж з першою зорею можна сідати до столу, але й тоді господиня подає виключно пісні страви: голубці з картоплею, кашу, гречані млинці, рибу, гриби (часто юшка з грибами), вареники з капустою, червоний борщ, неодмінно узвар та кутю.

Після святкової вечері, яка розпочиналася зі спільної молитви, усі “проганяли кутю”, бо вона вже остання у циклі Різдвяних свят. Виходили на вулицю, били палицями по плоті (часто брали ті палиці, якими будуть пасти корів), цебриках, барабанили по металевих відрах і вигукували (особливо діти):

- Утікай, кутя, з покуття,

Узвар, іди на базар.

Паляниці, залишайтесь на полиці,

Дідух — на теплий дух,

Щоб скинути кожух...

Детальніше:“УТІКАЙ, КУТЯ, З ПОКУТЯ...”

Може виникнути цілком закономірне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження Ісуса Христа (Різдво Христове), а саме Водохреще, яке християни східного обряду відзначають 19 січня?”.

Відповідь духовенства доволі проста: справжній Богоявленський день не той, у який Ісус народився, а той, у який охрестився й освятив воду. Це мало стати для людей першим знаком його святості, перед тим, як Син Божий і наш Спаситель розпочав свою місійну діяльність на землі, виконувати волю Отця Небесного, став творити дива.

Коли Ісусові виповнилося 30 років, Він прийняв хрещення від Івана Предтечі — Хрестителя Господнього на ріці Йордан. У Новому Завіті читаємо, коли Ісус виходив з води, небеса враз розкрилися і з'явився голуб — Дух Святий, що також є знаком Богоявлення. Звідси й розпочалася традиція хрещення у воді.

Уперше людина занурюється у святу воду під час хрестин (хрещення), зазвичай невдовзі після народження — немовлятком. Дитинку намагаються охрестити до сорока днів після її появи на світ. Трапляється, що з різних причин хрещення приймають у зрілому віці. Так чи інакше, але людина оновлюється для майбутнього достойного життя.

Свячена вода (до речі, святять її не тільки на Водохреще, а й на Стрітення, храмові празники у містах і селах, з нагоди інших подій) неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усього церковного утвару, який використовується під час Служби Божої та часто інших Богослужінь, молитовних відправ. Її використовують на весіллі, при посвяті у школярі, студенти; зі свяченою водою ховають померлого...

Детальніше:“ХРИСТОС ХРЕСТИВСЯ Й ВОДУ ОСВЯТИВ...”

За народними прогностичними прикметами, якщо 25 січня сипле сніг — на дощове літо; чим він щільніше лягає на землю — тим більше падатиме дощів; а коли сонячно — на ранню весну і ранній приліт птахів з вирію. Бути дощовому літу чи сухому, ранній чи пізній весні — вирішувати Святій Тетяні, адже Східна Церква саме її вшановує у цей день.

Ім'я Тетяна у перекладі звучить — засновниця, володарка, заступниця, берегиня, охоронниця. Майже двісті років тому це ім'я зустрічалося здебільшого в аристократичних колах. Однак з часом вони поширилося серед простих людей.

З життєписів святих відомо, що мучениця Тетяна народилася в Римі у знатній родині. Батько її був високопосадовцем, але таємно сповідував християнську віру, ризикуючи і суспільною репутацією, і майном, і власним життям. Дочку виховав у любові до Ісуса Христа. Та змалку стала читати Святе Письмо, яким відразу захопилася, воно “поглинуло” Тетяну. Коли дівчина досягла повноліття, то вирішила присвятити своє життя Богові. За добродійність була призначена дияконесою. Однак за віру у Христа і постраждала.

Детальніше:ТЕТЯНА — СИМВОЛ КРАСИ