21 жовтня — свято преподобних Трифона і Пелагії.

Спостережливі люди запримітили:

- Після Трифона і Пелагії все холодніє. А тому Трифон шубу чинить, а Пелагія рукавиці шиє.

Яким би не було посушливе літо й спекотний вересень, але Трифон і Пелагія наллють соком ягоди калини. Тим паче, коли вже були перші приморозки. Тому цей день оптимальний для заготівлі калини. Частину калинових кетягів, як і горобинових, дбайливе людське серце залишає птахам на зиму. Отож «пожинають» не весь врожай. Зрештою, калина - не вишня, багато не з'їсиш.

Знахарі також наголошують, що після посушливого літа й теплого вересня найоптимальніше збирати калину на Трифона і Пелагії.

Ремесло золотарів було доволі рідкісним в українському середовищі. А якщо вже й зустрічалися такі, то передавався цей фах від батька до сина, як от у родині Духни (Духничі), що жили й працювали у Львові у XVI-XVII століттях.

Іоанн Духни (дата народження невідома - помер у Львові 1534 року) був родоначальником династії. Належав до цеху золотарів, живописців і конвісарів. В архівних документах згадується 1522 рік. Виготовляв вироби зі срібла, оправляв коштовне каміння. Мав будинок на площі Ринок.

Ян Духни також належав до золотарного цеху. Виготовляв кубки, келихи, прикраси з коштовним камінням, емаллю оправляв кінську збрую. 1566 року виконував замовлення двору Вишнивецьких.

Мельхіор Духни, як золотар, виконував замовлення магнатів Львова, Белза, Чернігова та інших міст. Виготовляв коштовні прикраси і сережки з діамантами, браслети з кораловими вставками та облямованими діамантами тощо.

Стверджують, що вироби цієї династії славилися по всій Європі.

В усіх народів світу існує повір'я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він никає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу і для самого себе...

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї та традиції, що набуваються протягом багатьох століть (а то й тисячоліть) і освячені часом, адже пройшли випробування ним на стійкість і цінність. Звичаї, традиції, обряди - це втілені в рухи й слова, кодові знаки, візерунки світовідчуття, світосприймання та взаємини між людиною і природою. А ці взаємини та світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру народу.

Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки на сучасному етапі, а й у його історичному минулому.

Це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних справах, у повсякденні та у святкові дні. Це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю!

Бережімо своє!