Перша неділя Великого посту у церковній традиції зветься Неділею Православ'я, або ж Неділею Перемоги Православ'я. 2017-го у календарях церков східного обряду ця дата припадає на 5 березня. Її відзначення стосується не тільки Православних Церков, а й Греко-Католицької й Римо-Католицької, адже йдеться про вшанування святих ікон, розп'ять. Таку постанову було прийнято на VII Вселенському Соборі (Нікея, 787 рік), скликаного царицею Іриною, у якому взяло участь 350 єпископів. Мета поважного зібрання — припинити іконоборчу єресь.

Трохи передісторії...

Протягом 717-741 років імператор Леон (Лев) Ісаврянин доволі різко виступав проти вшановування ікон, а в прокламації 730 року взагалі наказав вилучати їх з монастирів, церков і спалювати. Тоді у відповідь богослов Іван Дамаскин підготував три трактати-проповіді (гомілії) на захист святих ікон, доводячи необхідність їх вшановування. Він використовував цитати з творів Отця Церкви Святого Василія Великого, який, навчаючи про Духа Святого, згадував й про ікони, зокрема писав: “Пошана, виявлена до ікон, переходить на прототип”, тобто на тих, хто на них зображений. Іван Дамаскин навчав, що ікони повинні служити як “свідчення про дії героїзму Святих”. Вони також допомагають нам наслідувати чесноти зображених на них постатей і прославляти Бога.

Детальніше:НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ'Я

У народному календарі українців зустрічаються дивні, як на перший погляд, назви днів, “не прив'язані” до церковного календаря, що ставало б зрозумілішим, більш сприйнятним. Насправді ж — нічого дивного! У цих назвах прихований глибокий смисл, прагматичний розрахунок хлібороба-господаря, багатовіковий досвід ретельних спостережень за погодою, змінами в природі.

Наприклад, 4 лютого — день Напівзимника (Напівзимниці). Кажуть: “Якщо Напівзимниця дорогу перемете, то корінь підмете”, “Якщо на Напівзимника схопиться хурделиця, то весь тиждень буде негожий; коли ж опівдні усміхнеться сонце, то закличе в гості ранню весну”.

Доречно сказати, що багато народних прогностичних прикмет лютого пов'язані з очікуванням весни, прогнозуванням, якою вона буде: ранньою чи пізньою, теплою чи холодною”.

Детальніше:НАПІВЗИМНИК СКАЖЕ, НАПІВХЛІБНИЦЯ ПОКАЖЕ...

Свято Трьох Святителів (Трьох Святих) — Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого, що припадає на 12 лютого, у церковних календарях завжди позначено червоними цифрами й літерами. Отож, воно належить до найвеличніших. Не випадково Церква називає їх Трьома Отцями, Трьома Учителями, Трьома Зорями, і всі вони — одно, серед них не існує величнішого чи нижчого за рангом. Усі троє вони однаково ревно служили на духовній ниві й однаково долучилися до становлення богословської християнської науки. Крім цього, кожного з цих Трьох Отців християни східного обряду вшановують ще й окремо: Василія Великого (329-379 рр.) - 14 січня, Григорія Богослова (326-? - 390 рр.) - 7 лютого, Івана Золотоустого (347-407 рр.) - 26 листопада.

Детальніше:НА ТРЬОХ СВЯТИХ НЕ МОЖНА ПРЯСТИ!..

20 лютого у народному календарі українців — день Партенія, а в церквах східного обряду християни вшановують Святого мученика Партенія, який віддав своє життя за Христову Віру близько 360 року.

З Божого Провидіння його мощі зберігаються в Україні — у м. Жовква на Львівщині. Біля них не раз ставалися дива зцілення хворих. Отож варто відвідати Жовкву, храм Пресвятого Серця Христового, що при монастирі отців-василіян і щиро помолитися.

У давнину, за народним звичаєм, на цей день припадали так звані “зимові діди”, хоч здебільшого починаються вони на другому тижні перед Великим постом. Переважно відзначали їх у п'ятницю, яку називали “поминальною” або “дідовою”. Свого часу про ці звичаї досить цікаво розповів етнограф і письменник Василь Скуратівський.

Це — давні й високогуманні обряди поклоніння померлим пращурам, вшанування їх пам'яті, що залишається характерним для українського народу ще з часів язичництва, а з прийняттям християнства воно тільки посилилося. До цих днів неодмінно готували обрядову страву і залишали на ніч, як і святу вечерю перед Різдвом Христовим, для небіжчиків, щоб “діди повечеряли”. В окремих етнографічних регіонах України коливо, приготовлене з куті, меду та узвару (до речі, цю страву ще називають “страсною кутею” або “четвертою кутею”, бо готували її і на поминки), відносили на могили спочилих у Бозі родичів.

Крім зимових, були ще “весняні діди”, що припадали на другий тиждень після Великодня. “Літніх дідів” відзначали в п'ятницю на останньому тижні перед Трійцею. “Осінні” - в останню п'ятницю та суботу перед Пилипівкою.

У день вшанування Святого мученика Партенія не брали шлюбу і не спрявляли розваг, тим паче — гучних.

Тарас ЛЕХМАН