За сорок днів до величного свята Різдва Христового розпочинається Різдвяний піст, який завершується у Надвечір’я Різдва Христового (на Святий вечір). У народі його ще називають Передріздвяним постом, Пилипівським постом, Пилипівкою. Зустрічається й маловживана назва – Різдвяник.

За строгістю він дещо поступається Великодньому посту, особливо у великі церковні свята (тим паче, якщо на парафіях справляють храмові празники) Введення, Андрія, Миколи, Анни… Все ж у середу та п’ятницю ревні християни намагаються вкрай строго постити, «жити на воді і хлібі».

У кожному разі основа посту – насамперед духовне очищення, примирення з іншими, прощення за гріхи, погані вчинки (просити прощення в іншого і простити іншому), щира сповідь і каяття.

Оскільки у Надвечір’я Різдва Христового, на Святий вечір ще триває піст (нехай, навіть, його останній день), тому на вечерю готували дванадцять пісних страв. Відтак – відмовлялися від горілки, інших міцних напоїв. Адже не святкове Богослужіння негоже йти до церкви напідпитку. Та й взагалі до церкви не йдуть «під хмелем».

Щоправда, інколи дозволяли собі трішечки пригубити різдвяника – домашнього вина. Готувати (настоювати) його починали у червні з ягід вишні, черешні, чорної смородини. Порічок. Малини… Всі плоди брали в однаковій кількості. Смачне виходило вино, солодке, десертне. Відкорковували ємність з вином аж пере Святим вечором. Таке частування було тільки для дорослих! Діти насолоджувалися кутею. Балабухами, узваром із сухофруктів, до якого часто додавали мед.

Все ж, головними за святвечірнім столом були молитви, колядки, теплі задушевні розмови у сімейному колі.

Народні прикмети:

-Якою була погода у часи Різдвяного посту (стійкою чи перемінною, з морозами чи з відлигами) – такою буде у Великодній піст (мокрою, холодною, теплою, сухою). Добре, коли у Пилипівський піст поля вкриті снігом, адже тоді вродить хліб. У Пилипівку дерева часто вкриває іній – на врожай садовини.

З-поміж різних народних свят є одне доволі цікаве і, навіть, незвичне – Синичин день, яке відзначають 12 листопада. Чому саме так вирішили – відповісти важко. Але відомо, що цієї пори синиці масово оселяються поблизу людського житла, особливо сільських хат. На подвір’ї дбайливого господаря завжди буде чим поживитися холодної зими, знайти затишне місце на ніч.

Зрештою, повсюди, де це було зручно, вивішували годівниці, куди насипали зерна пшениці, жита, проса, соняшникове насіння, крихти хліба, на нехитрі гачки чіпляли шматочки несолоного сала. Однак не потрібно чекати 12 листопада. Можна це зробити раніше!

На бенкет до таких їдалень з усіх-усюд злітаються жовтогруді синички, сповнюючи принишклі від холоду околиці дзвінким теньканням. І не тільки синичка радіють дармовим харчам, а й інші пернаті.

Слухаючи веселий щебет, наші пращури склали влучний вислів: «Хоч і крихітка синичка, але і вона свій день куций знає!».

Але ті крихітки-синички ніколи не залишаться в боргу перед людиною. Тільки зима мине, тільки сніг зійде, вони відразу почнуть боротися зі шкідниками саду.

Тарас ЛЕХМАН

За традиційним народним календарем українців, свято Дмитра (поки що багато мирян святкують його чи святкуватимуть ще 8 листопада, а не раніше -  26 жовтня) вважається днем пастухів, або святом пастухів, які йдуть на зимовий відпочинок. А сам Святий Дмитро є їхнім небесним покровителем, принаймні, одним з них.

До цього дня, коли вже завершився сезон випасу худоби, господарі – власники корів мали остаточно розрахуватися з пастухами, яких вони винаймали. Перший такий розрахунок (аванс) здійснювали у свято Петра і Павла 29 червня (12 липня).

Під час «дмитрового» розрахунку окрема плата призначалася дітям-пастухам. Від гурту господарів вони мали на зиму нові чоботи, справний теплий одяг.

У Карпатах до свята Дмитра вівчарі поверталися з отарами овець з далеких полонин. Їх радо вітали, зустрічали, запалювали ватри (так само, як й урочисто проводили весною на свято Юра), усім селом влаштовували колективний обід чи вечерю, щедро частували. А про повернення вівчарів гучно сповіщали трембіти. Опісля розраховувалися за працю – де грішми, де вівцями, де зерном, де готовим одягом з овечого хутра.

У народі кажуть:

-Думай, дівко, про заміжжя до Дмитра!

-Прийшов Дмитро – зима ще не прийшла, але осінь уже не та.

-Дмитро став на налі і… хлюп під лід. (Крига ще не надійна).

-Від Дмитра до Михайла лежить сніг – зима буде сніжною, але посеред зими можуть бути відлиги.

-Так само про мороз. Чим він міцніший від Дмитра до Михайла, то посеред зими очікуй відносного потепління.

Тарас ЛЕХМАН

При календарній зміні пір року часто трапляється «невизначеність» у погоді  та суто змінами у природі, яку фенологи називають міжсезонням або перегонами. Скажімо, весна проситься у гості, вже й 1 березня прийшла її пора, а зима не відступає, весну не пускає. Чи таке: календарна весна минула, або ще не минула,  але літо приходить з Трійцею.

Свої перегони має і листопад. Зима на порозі, але осінь ще нагадує про себе. Вночі – зима, а вдень – осінь. Заєць змінив сіру шубу на білу, а сніг ще не випав. Покепкували з вухатого осінь та зима. Добре видимий на чорній ріллі, поруділій траві, тепер він змушений ховатися від хижаків у кущах, чагарниках, під ялиновими лапами…

У народі кажуть:

-Якщо у першій декаді листопада то мороз, то потепліє – на зиму ще нема надії.

-Трапляється, що у листопаді ні возом, ні саньми не поїдеш, або вдень возом, а вночі саньми. Тому у доброго господаря все має бути напоготові.

-Листопад розпочався з молодого ясного місяця на небі, суха погода – зимі ще не пора на пороги.

-Доки лист не впаде – зима не прийде (осінь не пропаде).

-Польові миші вирили глибокі нірки – на холодну зиму.

Любить листопад й аномалії. Не раз доводилося спостерігати, як у цьому місяці раптово зацвіли бузок, каштани… Щоправда, їхній листопадовий цвіт дрібний, невиразний, його аж ніяк не порівняєш з пишним весняним цвітом.

Погана прикмета, коли отак зацвітуть плодові дерева, бо тоді наступного року не буде врожаю садовини.

Тарас ЛЕХМАН