- Жовтень — пора холодних дощів.

- Жовтень - місяць-грязень, весільник, хмурень, зазимник.

- Не піч гріє в жовтні, а молотьба хліба.

- Ніколи не буде тобі холодно, якщо рубаєш дрова в жовтні.

- Хата в жовтні має бути з дровами.

- Жовтень то плаче, то сміється, то морозом пече.

- Жовтень пахне капустою, як вересень яблуками.

- Грім жовтневий - зима білосніжна, але недостаток і голод зимовий.

- Жовтень налагодиться м'яким і дощовим - січень з лютим дадуть відповідь стужею.

- Який жовтень - такий і березень.

- У жовтні і відсталий журавель за море летить.

- Листя з берези і дуба у жовтні геть не опадає, цупко тримається на гіллі - чекай суворої зими.

- Листя з беріз до середини жовтня не опало - сніг ляже пізно.

- Дерева в жовтні в листі - буде пізня зима.

- Місяць у жовтні оточений колом - літо буде сухе.

- Осінь знають у жовтні по болоту.

- Вітер у жовтні переважає зі сходу - холодна зима, а якщо з заходу - на довгу зиму, але з відлигами.

- Жовтень студений - зима нетепла.

31 жовтня вшановують Святого апостола і євангеліста Луку.

Вважають, що він був лікарем, тому в його Євангелії (третя книга Нового Завіту) не випадково описано найбільше (у порівнянні з іншими книгами) чудесних зцілень, які здійснив Ісус Христос. Лука також намалював першу ікону Пресвятої Богородиці.

Селяни до цього дня намагалися завершити молоти зерно нового врожаю на борошно, аби мати запас до весни. Іншу частину мололи весною, після весняного посіву, тобто використовували рештки зерна. Млини гули, не стихали... Відтак «на Луки вдосталь хліба і муки».

У народі кажуть:

- Якщо на Луки дощова погода, то зима забариться.

- Якщо у день Луки сніг накрив замерзлу землю - очікуй скорої зими.

- Поява снігурів до Луки також до ранньої зими.

16 жовтня — церковне свято Діонісія (або ж у народі — Дениса). Але, з огляду на українську церковну історію, йдеться про двох святих достойників.

Насамперед згадуємо про Святого Діонісія Ареопагіта - учня і послідовника Святого апостола Павла. Діонісій першим підтримав свого учителя у думках про можливість воскресіння мертвих. Опісля доводив серез язичників сам факт воскресіння Ісуса Христа, ширив християнську віру. Загинув мученицькою смертю (його спалили живцем).

Крім нього, українські православні християни ще й згадують преподобного Діонісія Щепу, ченця Києво-Печерського монастиря, ієромонаха, який жив у XV столітті. Він виконував обов'язки наглядача за печерами. Відбуваючи послух, досяг високої святості. Одного разу з ним сталася надзвичайна подія. Якось під час Великодніх свят, перебуваючи серед мощей у печерах, промовив до них: «Христос Воскрес!». У відповідь почув: «Воістину Воскрес!». Це глибоко вплинуло на нього. Решту свого життя Діонісій Щепа провів у затворі.

У народі кажуть: «Денис скочує сонце вниз». Не дивно, адже зима на порозі.

А ось зовсім маловірні люди вважали: «На Дениса лихого ока бережися!», бо можеш «потрапити під вроки». Тому навколо власного помешкання забивали осикові кілки і не виходили на вулицю.

Тільки не вірте цьому!..

18 жовтня — свято мучениці Харитини. Колись від цього дня жінки узвичаєно бралися до виготовлення полотна. Та й з городніми і польовими роботами вже й впоралися... Отож з'явилося більше часу на інші справи, хатні.

У давнину для пошиття одягу селяни використовували насамперед домотканий матеріал. Так виходило дешевше, економніше. Тому ремеслом ткати полотно з льону, коноплі, вовни (грубе, «бите» сукно) володіло багато жінок. Примовляли: «Прийшла Харитина - човгають човники». До речі, човник - деталь від ткацького верстата, за допомогою якої «проганяли» нитки.

Навіть наприкінці XIX - початку XX століття домашнє ткацтво українців, незважаючи на розвиток фабричної промисловості, являло собою усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які нагромаджувалися протягом віків. На початку XX століття стали використовувати й нетрадиційну для українців сировину: бавовну та паперову пряжу, а в західних регіонах України - металеву сріблясту нитку (сухозлітку).

Зокрема просте полотно виготовляли технікою переплетення - перемінним настискуванням на дві підніжки ткацького верстата, тобто у дві ремізки. Залежно від призначення тканини кількість ремізок на верстаті могла збільшуватися від 4 до 20.

Існувало велике розмаїття орнаментальних мотивів: на вічка, на кружки, на шашки, на пасочки, у сосну, кіскою та інші.

При виготовлення декоративних тканин, а також деяких елементів одягу, наволочок, рушників, скатертин тощо використовували техніку перебірного переплетення. На таких тканинах візерунок завжди рельєфно виступав понад фоном.

Все ж, із розвитком легкої промисловості нагальна необхідність у домашньому виготовленні тканин відпала. Але традиції художнього ткацтва не занепадають.