Існує дуже давня легенда про білу лілію — квітку, яку часто зустрічаємо у садках, на клумбах. Українські господині вельми в неї закохані...

Мати Божа на Небі випросила в Ісуса Христа відзнаку для дівчат, які ревно дотримуються праведної чесності, чистоти, істини Божої на землі, не вдаються до гріха. Потім Діва Марія з Ангелами спустилася на Землю і скропила її небесним нектаром — даром від Сина Божого; де Богородиця ступала — там білі лілії виростали.

У церковній пісні співається:

- Щоб попасти під Покров Марії,

Треба мати душу, як лілеї...

Детальніше:КВІТКА БОЖОЇ МАТЕРІ

Колись, аби пізнати свою долю у майбутньому подружньому житті, молоді парубки й дівчата зверталися за допомогою до язичницької богині Стрічі — одну з утілень Рожаниці...

Вона, як вірили східні слов'яни, володіє інформацією про майбутнє подружніх пар, народження дітей (появу на світ нових душ). Долі-Стрічі присвячували день Стрітення. За старим стилем його відзначали 2 лютого. Цієї пори, у народній уяві, богиня Зима зустрічається з богинею Весною. Весну уявляли у вигляді веселої юнки, прикрашеної квітами, зіллям; а Зиму — в образі старої злої баби у снігових хутрах, від якої віє холодом і морозом. Дві суперниці змагалися, хто кого переможе. За тим, як міняється погода цього дня, відзначали, яким буде літо, урожай.

Як правило, це перший зимовий день, у який сонце світить надзвичайно яскраво. Отже, астрономічне свято Стрітення настає значно раніше, ніж це відзначає Східна Церква.

Наші предки довго зберігали звичай закликати цього дня богиню Стрічу на гостину, частували її смачними стравами. Тоді вона розщедриться і подарує господарю щастя й  добру долю. Відтак — аби разом почастуватися зі Стрічею, ходили в гості один до одного.

Суперниця Стрічі — Нестріча, тобто зла доля (недоля). Існує повір'я, що Нестрічу треба відганяти і посилати до ворогів...

За давніх часів наприкінці лютого наші предки вшановували Колодія — язичницького бога шлюбу та кохання, опікуна подружніх пар. Такі функції ще виконувала богиня Лада...

Найчастіше на Масляну на майдані села чи міста ставили глиняну або дерев'яну статую цього божества, яку дівчата й парубки прикрашали паперовими квітами, кольоровими стрічками, а потім водили навколо неї хороводи з піснями, танцями та жартами.

У цей день жінки жартома “карали” тих молодих парубків, які протягом року не знайшли собі пари та не одружилися. Бо такий закон природи: все має бути в парі! Тим, хто не знайшов нареченої, чіпляли до ноги дерев'яну колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, прикрашали штучними квітами, як і самого Колодія. Таку “почесну відзнаку” парубок повинен був волочити за собою “під сміх людський і кепкування”, допоки не дасть відкупного — не почастує жінок, і то щедро!

Жарти жартами, але обряд мав і виховне значення: змушував парубка замислитись над продовженням свого роду. Отож, шукай наречену!

До речі, ім'я язичницького Колодія згадується у давніх народних обрядових піснях.

Серед язичницьких богів, у яких свято вірили і ревно їм поклонялися наші предки — східні слов'яни, зустрічаємо ім'я Сварога — одного з найвеличніших у політеїстичному пантеоні.

Це бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду (ще одного божества), небесний коваль, який викував Світ (той же Всесвіт). Він, за давніми повір'ями, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім'ї. За давніх часів зображувався лише символічно, бо був збірним образом для всіх богів-місяців, але пізніше його змальовували з топірцем у золотих руках або з молотом у небесній кузні. Його величали епітетом “прекраснорукий”, тобто бог-митець. Саме від цього образу, на думку деяких лінгвістів, походить вислів “золоті руки” (чи “майстер на всі руки”, хоча такі визначення не зовсім тотожні), яким величають вмілого, досвідченого майстра.

Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також батьком зодіакальних сузір'їв, що отримали назву Сварожичів. До речі, давня чеська книга “Мати Слів” перекладає ім'я Сварог словом “зодіак”.

Детальніше:У ГРУДНІ ТА СІЧНІ — СВАРОЖІ СВЯТА