1 жовтня — свято мучениці Ірини. У народному побуті українців про цей день кажуть:

- Ірина - журавлиний літ, журавлині ключі, бо відлітають у вирій журавлі.

- Якщо журавлі полетіли саме у цей день, то через два тижні слід чекати першого морозу; не полетіли журавлі - зима наступить через місяць, мороз не вдарить раніше початку листопада.

- Журавлі летять низько у похмурий день - настануть похолодання, випадуть рясні дощі.

- Журавлі відлітають з дощами - дощитиме десять днів поспіль.

- Журавлі, відлітаючи, сумно курличуть - віщують холод; летять мовчки за сонячної погоди - тепло ще трохи протримається.

- Ірина з журавлями плаче холодними дощами (проводжає зі слізьми) - кінець осінньому теплу.

- З дня Ірини починають збирати і сушити плоди шипшини. Якщо вони до тієї пори дозріли - до холодної зими.

- Якщо до дня Ірини виросли високі бур'яни - взимку буде багато снігу.

- Жовтень — болотник: ні колеса, ні полоза не любить.

- Жовтень — і грязень, і весільник, і хмурень, і листобій, і зазимник...

- Жовтень - пора холодних дощів та бездоріжжя.

- Жовтень плаче холодними сльозами.

- Багряний лист жовтень красить.

- Жовтень ходить по краю та гонить птахів із гаю.

- Жовтень з цвяхом, а грудень з молотом.

- У жовтні виореш мілко, весною посієш рідко, то й уродиться дідько.

- Хата в жовтні з дровами, а мужик в личаках, то поспіху у праці немає.

- Жовтнева погода вказує на березень.

- Осінь дощова - на врожай хліба.

- Шишок на соснах і ялинках мало - на неврожай.

- У жовтні листя з дерев не все опадає - буде холодна і затяжна зима.

- Якщо перший сніг лапатий - на негоду і сирість.

- Осінь снігу принесла рано, то й весна передбачається ранньою.

- Жовтневий грім - зима без снігу.

- Жовтень холодний - очікуй такої ж зими.

30 вересня — церковне свято Віри, Надії, Любові і їх матері Софії. Колись у народі його називали жіночим днем, а про 8 березня і гадки не мали...

Життєписи святих розповідають, що у II столітті, в часи жорстокого переслідування християн, малолітніх дівчаток Віру, Надію, Любов стратили на очах матері-християнки Софії, бо ті так і не зреклися Ісуса Христа. Через три дні Софія сама померла від горя і смутку на могилі своїх донечок.

Ці вельми поширені в українців імена зустрічаються ледь не в кожній сім'ї, родині. Тому свято дуже популярне, хоч і не належить до великих церковних. Щоб зрозуміти його популярність у народі, потрібно звернутися до витоків християнської моралі.

З сивої давнини у світі існували чотири класичні доброчесності - мудрість, правосуддя, помірність, стійкість. З виникненням християнства до них додалися ще три духовні чесноти - віра, надія, любов. Отже, сполучення цих імен означає верховенство Премудрості (Софії) над союзом Віри, Надії, Любові. У багатьох національних культурах Софія ототожнюється з Божою Мудрістю.

І не випадково князь Ярослав Мудрий назвав побудований ним храм-собор Святою Софією, що знаменувало сходження на землі Київської Русі Премудрості Господньої.

Відповідно особливого значення набували і три інші доброчесності. У сакральному мистецтві вони мають свої символи. Надія зображується у вигляді крилатої фігури, що творить молитву, обов'язково у зеленому вбранні і з якорем. Віру символізує вінок з білих квітів. Любов - відкрите серце. Є й інші символи...

27 вересня відзначаємо свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього, яке у народі називають — Здвиження.

Є кілька апокрифічних переказів, що стосуються походження свята. В одному з них говориться про явлення візантійському імператорові Костянтину Великому напередодні битви з Максетієм сяючого на небі хреста з почутим голосом: Цим переможеш!». Інший переказ розповідає про віднайдення у 326 році імператрицею Оленою (матір'ю Костянтина Великого) під час розкопок на Голгофі (місці страти Спасителя) хреста і таблиці з написом «Ісус Назарей, цар Іудейський». Коли до того хреста приклали мертвого чоловіка, то покійний враз ожив. Ще в одній оповіді згадується про повернення хреста як священної реліквії християнам за мирною угодою з персами 631 року.

На християнському Сході свято встановлене у IV столітті, а на Заході - у VII столітті. У Київській Русі воно набуло поширення аж у XIII столітті.

Колись з цього дня починалися осінні «поминання дідів» - ідеться про поминання померлих.

За народними спостереженнями зі святом Здвиження приходять осінні похолодання. Отож, «на Здвиження земля двигається ближче до зими». Природа це відчуває, завмирає. Відцвітають осінні квіти. Масово відлітають у вирій птахи. Та ще задовго до свята першою, за повір'ям, відлітає зозуля, бо в неї ключі від Вирію, де і зимують патхи. Змії у цей день збираються у кубла.

Після Здвиження починають рубати капусту, а добрі господині пекли у свято пиріжки з капустою, адже, за церковною традицією, у цей день слід строго постити. Чоловіки перед Здвиженням домолочували хліб.