Останні новини
25 березня 2024
24 березня 2024

Вихор — образ, що суттєво відрізняється від народних уявлень про вітер, який мав подобу сердитого вусатого дідугана. Вихор — різновид нечестивця, вкритий шерстю чорний чоловік з крилами, великими нігтями та хвостом. Живота вихор не має, і нутрощі його відкриті. Живе у полі або в скелі, постійно перелітаючи з місця на місце. Особливо рухливим вихор стає перед бурею. Коли він здіймається, то, казали, що це сам нечистий справляє весілля.

Потрапити у вихор вважалося небезпечним, оскільки це могло спричинити психічну хворобу або каліцтво.

У народній традиції існувала ціла система магічно-захисних дій, аби уникнути вихора. Зокрема вірили, що вихора можна вбити, кинувши у нього ножем...

ВІЙ

Вій — демонічна істота, що має образ старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі й густі вії, що тягнуться аж до землі.

У народних переказах відомий ще під назвою шолудивий Буняк. Його погляд може вбити людину, від нього будинки западають під землю, а на їхньому місці утворюються озера або провалля. Поглядом може спопелити село чи місто. Однак від згубної дії його погляду рятує те, що Вій нікого не бачить крізь свої густі вії та брови.

Ймовірно, що з оповіданням про Вія пов'язані повір'я про недобрі очі й зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується.

Лісовик. Хто він такий: добрий дух — охоронець лісу, старенький, невеличкого зросту дідуган, що все знає про ліс, чи, навпаки, злий дух?.. Як саме він сприймався у народній уяві українців?..

Лісовик — це міфологічний образ, який уособлював небезпеку, що підстерігає людину в лісі. Найчастіше змальовується як старезний кошлатий дід. На відміну від людей, Лісовик не має тіні. Про його нечисту природу свідчить і прагнення заполучити душі мисливців, які зрікаються Бога, щоб дістати у винагороду різну здобич. Лісовик зваблював жінок, збивав людей з дороги, вводив їх у блуд, і ті ходили по колу навколо одного і тогож місця. Заподіював чимало іншої шкоди грибникам, ягідникам, щоб не розкрадали його багатств. Мали від Лісовика лихо й ті, хто зрубував живі дерева. Ох, непереливки було їм! Лісовий охоронець міг наслати на них хворобу, смерть... Проте, приятелював зі знахарями, які збирали лихе зілля, аби звести людей.

Вірили, щоб задобрити Лісовика, на пеньку, неодмінно старому, порохнявому, слід покласти гостинця для нього — скибку хліба і дрібку солі. Допоки буде частуватися — не доршкулятиме вам.

 Серед численних персонажів української народної міфології зустрічаємо Скарбника. Хто він такий?..

Побутує кілька варіантів трактування цього образу. За одним, Скарбник — це вірний охоронець скарбів свого господаря, а також надійний помічник в усіх його справах. Проте після смерті господаря він з'являється зі зграєю круків і вириває запродану йому душу. Отож, служить господарю не задарма.

Інший варіант пов'язаний із популярним повір'ям про закопані та закляті скарби, які наділялися надзвичайними властивостями. Ці скарби поділялися на чисті й нечисті. До перших належали такі, що закопувалися людьми у часи лихоліть (війни, напади, пожежі, пограбування). На Гуцульщині, зокрема, такими вважалися скарби опришків. Інші ж скарби перебували під охороною нечистої сили.

Що не кажіть, але світ української народної міфології (зокрема демонології) таки доволі багатий. До його численних персонажів належить й Упир — найдавніше уособлення зловорожих сил; покійник, що виходить з могили, аби висмоктувати з людей кров. Він міг з'являтися у різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити пішки або їздити на коні. Упир мав дві душі, одна з яких не покидала тіла і після смерті.

Вважали, що Упирі бувають родимі і роблені. Перші народжувалися із хвостиком. Робленим Упирем ставала людина, на яку навіяно дух нечистої сили. На Волині, приміром, вважали, що Упирем ставав кожний самовбивця.

Розпізнати Упиря можна було по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті — по напрочуд свіжому яскраво-червоному обличчю.

Побутувало повір'я, що крім мертвого Упиря, в кожному селі був і живий, який захищав громаду від мертвого. Щоб знешкодити Упиря, в його могилу кидали жменьку маку, закопували осикового кілка, а подекуди й пробивали ним потилицю.

 

Втім, це — лишень повір'я...

Звісно, лихословити — великий гріх, тим паче, вживати лихі слова щодо дітей. Але дорослі, на жаль, не раз дошкуляють дітям за непослух їдким - “одмінок” або “відмінче”. Що стоїть за цим словом?..

Одмінок, відмінче, обмінчук, відміна — це дитина, підмінена нечистою силою. У давнину українці вірили, що дика баба чи зла богиня може викрасти людське немовля, підкинувши натомість своє.

Впізнати одмінка можна за мішкуватою будовою тіла (маленька голова, велике черево, тонкі ноги). Підмінені діти невгамовно кричали й погано розвивалися. Подекуди їм приписували здатність змінювати розміри свого тіла. Одмінок міг вигодовуватися у людей до двадцяти років.

Аби позбутися одмінка, радилося винести його у мішку на перехрестя доріг чи кинути на смітник. Тоді нечиста, побачивши свою дитину, забере її.

 

Загальнопоширеною була засторога: не слід лихословити і згадувати нечистого (особливо після заходу сонця), щоб не накликати його на свою дитину.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.