Про Святого Онуфрія, якого церкви східного обряду вшановують 25 червня, існує більше легенд, народних оповідань, апокрифічних переказів, ніж достовірної інформації.

Наприклад, відомо таке. Наприкінці III століття жив у Єгипті преподобний отець Пафнутій. Одного дня він вирішив вийти зі своєї келії і, набравши хліба та води, піти провідати пустельників. У безлюдній місцевості Пафнутій зустрів старця-пустельника Онуфрія, який розповів йому історію свого життя. Після спільної нічної молитви Онуфрій помер. Пафнутій поховав тіло старця у щілині скелі.

В українців, за народним аграрним календарем, день Онуфрія (Онопрія) — останній термін посівів гречки. До Онуфрія закінчували першу косовицю сіна і починали косовицю раннього ячменю — перші жнива яровини. Цієї пори стихають пташині співи.

Детальніше:НА ОНУФРІЯ ЗАВЕРШУВАЛИ ПОСІВ ГРЕЧКИ

Хоч Успіння Пресвятої Богородиці (у церковному календарі — 28 серпня) знаменує кінець земного життя Матері людства, але, водночас, це є Її перехід у вічне небесне життя, що дало Церкві підставу назвати Діву Марію Царицею Небесною. Цей день цікавий і в народному побуті українців.

Оскільки зібрано основний городній врожай, засіяно озимину, то з'являлося більше часу для дозвілля, “посиденьок”. Цим насамперед користалася молодь. Починалися вуличні сходки-вечорниці парубків і дівчат під “відкритим небо” чи “під зорями”. Можна було повеселитися, поспівати, а то й знайти собі пару.

Сім'ї, у яких сини і дочки вже “на порі”, починали готуватися до весільного сезону. Тож казали: “Прийшла Пречиста — стала дівка речиста”.

Від Успіння починається “молоде бабине літо”. Триває воно до Усікновення (11 вересня). А від Семена (14 вересня) стартує “старе бабине літо”, яке завершується у свято Різдва Пресвятої Богородиці, Другої Пречистої (21 вересня).

Цієї пори — пори золотої осені на полях, лугах, у лісах, парках і садах літає багато павутиння. Наші предки вважали, що то розкидає його, снує відьма.

“Бабине літо” може розбудити рослини. І таке траплялося не раз. Як кажуть, “не впору” може зацвісти вишня, яблуня, каштан, а з трав — іван-чай, купальниця, наче нагадати людям про весну.

З Першої Пречистої починається масовий відліт птахів у вирій. Лелеки, наприклад, уже відлетіли. Якщо пернаті відлітають дружно, то на ранню і холодну зиму.

Тарас ЛЕХМАН

Заручини — захоплюючий етап сватання, остаточне закріплення згоди на шлюб парубка і дівчини, а також згоди на такий шлюб їхніх батьків. Водночас це й перший суто передвесільний обряд, що набував законної чинності з огляду на звичаєве право. У минулому він виглядав в українців доволі цікаво...

На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки, родичі та хресні батьки. Всі сідали до столу, а молодих виводили на посад — спеціально відведене місце для них. Щоправда, в багатьох етнографічних виданнях це слово має декілька тлумачень: один з елементів обряду заручин; викуп молодим права зайняти місце біля молодої (останнє здійснювалося вже на весіллі). Як би там не було, але якщо молодими і їхніми батьками дано остаточну згоду на шлюб, то старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху на її руку — руку парубка і перев'язував обидві руки рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або власноруч вишитими сорочками.

У різних етнографічних регіонах України такий обряд мав свої локальні ознаки, особливості, смислове наповнення. Приміром, у Карпатах обдаровувала присутніх на заручинах (окрім пов'язування рушників, що робила дівчина) мати нареченої. Вона ж “засівала” молодих пшеницею (інколи це були зерна, освячені у церкві) і посипала на них білу вовну, подавала мед (хліб з медом), який символізував єднання молодих, їхніх батьків та родичів.

Детальніше:ОЙ ТИ ДІВЧИНО ЗАРУЧЕНАЯ...

29 серпня відзначаємо Горіховий Спас. Народна назва походить від того, що цієї пори у лісах достигають ліщинові горіхи, а в садах — волоські. Свято також відоме під назвами Третій Спас, Спас на полотні; у церковному календарі — Перенесення Нерукотворного Образу Господа нашого Ісуса Христа.

Церковна версія походження свята така. Цар Авгар, який жив в Едессі (Месопотамія), захворів на проказу — невиліковну на той час недугу. Почувши про чудесні зцілення, які творив Ісус Христос, правитель послав до Нього гінця з проханням прибути в Едессу і вилікувати його. Христос відповів гінцеві, що після завершення своєї місії на землі пошле до царя одного з учнів і той вилікує вельможу. Під час цієї розмови Ісус обмив своє обличчя і витерся рушником. На полотні залишився Його лик (відбиток обличчя). Гінець доставив відповідь Ісуса Христа і чудесний рушник Авгарові. Коли цар витерся цим рушником, то відразу зцілився.

Детальніше:ГОРІХОВИЙ СПАС