- Серпень пахне яблуками, медом і хлібом.

- Серпень ласий, бо всього багато.

- Серпи в серпні гріють, а вода холодить.

- Принеси нам, серпок, стільки купок, як на небі зірок.

- На овес і льон у серпні дивись.

- Серпень утоми не знає, бо все збирає і запасає.

- Ніч у серпні довга, а вода холодна.

- Журавлі в серпні полетіли на південь - ранньою буде зима.

- З'явився перший рижик - сій жито.

31 липня — свято Якинта.

Він загинув за Христову віру мученицькою смертю 304 року у місті Амастриді (Мала Азія) після того, як сокирою порозбивав у язичницькому храмі поганських ідолів.

Свято Якинта завершує другий місяць літа. Далі вступить у права серпень. Здавалося б, за календарем, попереду ще 31 день літа. Але серпень, за фенологічним календарем, називають передосіннім місяцем, перехідним. Хоча ще може дошкуляти неймовірна спека, втім, подих осені чимраз відчутніший. Дні - спекотні, а ночі - прохолодні.

За цим днем збереглися такі народні прогностичні прикмети та спостереження:

- Після Якинта ночі не будуть паркими.

- Впала холодна роса - літо спливає.

- Холодні роси змивають літо.

- Шумить дібровонька - до негодоньки.

- На ліс опускається імла - буде сльота.

- Ялинка підняла гілки, лусочки шишок притуляються - на дощ.

- Потягнув Якинт хмари смугами - чекай опадів три дні поспіль.

- Отава пахне сильніше звичного - до дощу.

- Туман над водою довго не розходиться - буде гарна суха погода.

 

 

28 липня насамперед вшановуємо Святого рівноапостольного князя Київського Володимира Великого, який 988 року сам прийняв хрещення і хрестив землі України. Але цього дня у східних церквах також поминають Святих мучеників Юліту і Кирика...

304 року у місті Тарсі (Іконія) під час переслідування християн ув'язнили Юліту. Згодом вона постала перед судом язичників, тримаючи на колінах і міцно обіймаючи свого малого сина Кирика. Коли після тривалих намовлянь Юліта не зреклася Христової віри, суддя силоміць вирвав з її рук малого Кирика, кинув дитя об землю, що аж розбив йому голову. Синочок помер на очах у матері. Згодом кат відрубав мечем голову Юліті.

За повір'ями, цей день має бути красним, погожим, сяяти Красне Сонечко, бо його засвітить сам Святий Володимир Великий - Хреститель України-Русі. Не дивно, адже йдуть жнива, а князь піклується про свій народ. Так, принаймні, вважали у давнину...

Якщо уважно вивчити народний календар, то цей день сприймали за середину літа. Так лічили літні дні на більшості терен України.

 

 

Саме на Прокопа, 21 липня, в Україні (принаймні, на більшості її терен) традиційно починалися жнива.

У поле виходили всією сім'єю. І старі і малі по-святковому одягалися, наче йшли до церкви. Після молитви та з словами: «Дай Боже, легко почати і легко дожати!» тричі вклонялися ниві і бралися до косовиці хлібних злаків.

Перший сніп зажинала серпом господиня. Так годилося! Міцно зв'язувала його. На Різдвяні свята він мав слугувати дідухом. На Святий вечір цей сніп ставили під образами, прикрашали барвистими стрічками, вклонялися йому як символу врожаю, достатку. Крім того, дідух уособлював дух спочилих предків, які «неодмінно прийдуть в гості на Святий вечір», ставав символом зв'язку між живими і мертвими.

Згодом, після Різдвяних свят, дідух обмолочували, зерно святили у церкві і додавали до посівного зерна (на майбутній щедрий врожай), солому спалювали, а попіл розсипали по грядках, щоб «городина рясно виросла, вродила».

Дожинаючи лан, неодмінно залишали кілька незжатих стебел хлібних злаків «Спасові на бороду». Зв'язували їх у пучечок червоною ниткою або стрічкою, прикрашали польовими квітами.

Грунт між стеблами і навколо них ретельно розпушували серпом і засівали зерном з трьох найбагатших колосків. Це - своєрідна подяка за успішне завершення жнив, зібраний врожай (яким би він не був) і прохання у Спаса-Христа, щоб наступного року добре вродив хліб.

 

 

 20 липня — свято Євдокії. Але йдеться не про ту Євдокію, яку вшановуємо 14 березня, зустрічаючи весну...

«Іменинниця» липня Свята Євдокія була римлянкою. Бранкою потрапила до Персії. Завдяки доброму знанню Святого Письма й апостольській ревності, вона навернула багатьох перських жінок до Христової віри, за що погани ув'язнили її, жорстоко катували, а потім стяли голову мечем. Це сталося 362 року.

У народі цей день називають святом Євдокії-Сіногнійки, або Літньої Євдокії і кажуть:

- Якщо на Євдокії падає дощ, то зіпсується сіно у стіжках і пропаде солома.

- Мокра Євдокія може забрати карм у корови.

- Євдокія без дощу - добрий сіновал.

- Дві сестри Євдокії - весняна і літня, а такі несхожі. (Насправді, сестрами вони ніколи не були).

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.