Останні новини

Архангела Михаїла (у народі — Михайла) здавна називають ангелом-охоронцем усіх християн, а українці вважають Святого Архистратига патроном столиці нашої держави, адже на стародавньому гербі Києва в центрі зображений саме цей Небесний Воїн. Народна уява змальовує його лицарем, який перемагає всі темні сили.

Церковне свято Архистратига Михаїла (21 листопада) є знаковим і в народному сільськогосподарському календарі українців. Побутують такі висловлювання, прогностичні прикмети:

- З Михайла зима морози кує.

- Випав сніг — Михайло приїхав на білому коні.

- З Михайла худобу ставлять на зимовий корм.

- На Михайла вітер з полудня — буде тепло до половини грудня.

- На Михайла іній — на великий сніг, туман — на відлигу.

Свято Михайла — вважається, як останній день у році, коли справляють весілля. Бо через тиждень — Пилипівка, Різдвяний піст. Тому “на Михайла дівка готова йти і за шкандибайла”.

Шість разів на рік, а на Поліссі та Волині навіть вісім разів (це — насамперед за народною традицією) українці відзначали і відзначають поминальні дні, які так чи інакше є не тільки дотриманням церковних приписів, християнських засад моралі, а й своєрідним відображенням збереженого давнього культу вшанування предків, що позначилося на обрядовості. Один з найбільших поминальних днів — Дмитрова субота (перша субота перед святом Димитрія Солунського). Вона може припадати тільки на дні між 1 — 7 листопада.

Жінки цієї суботи несли до церкви й роздавали бідним людям калачі, аби вони молилися за їхніх померлих родичів. До храму також несли три хлібини і їжу, яка свого часу смакувала небіжчикам. За народною уявою перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга — дідам та бабусям найближчого роду (звідси назва - “дідова субота”), третя — тим, хто помер наглою смертю (загинув на війні, потонув у воді чи заживо згорів у вогні). Цього дня у церквах служать заупокійну та моляться за душі спочилих у Бозі.

Свято великомученика Димитрія Солунського (8 листопада) також належить до поминальних днів. Тож здавна повелося замовляти у церкві (принаймні, напередодні свята) Службу Божу за померлих, відвідувати могили на цвинтарях, а вдома влаштовувати поминальний обід. Існує вірування, що вночі можна побачити на цвинтарі тіні померлих, які відвідують своїх родичів з нагоди свята. Тому слід належно справити поминки...

За прогностичними спостереженнями, Святий Дмитро приносить зиму. Але якщо на Дмитра день без снігу, то зими ще не буде. Інші народні прикмети стверджують:

- Замерзла земля і дме холодний вітер — снігу не буде до Нового року.

- Випав сніг — увесь листопад буде холодним і морозяним.

- Якщо на Дмитра дощ, то на Введення (4 грудня) снігу буде по коліна.

- Відлига на Дмитра — на теплу зиму та ранню весну.

- Дмитро зі снігом — весна буде пізня і холодна.

Дмитро також завершував весільну пору. Втім, весілля могли справляти і до Михайла (21 листопада). Але раніше на Дмитра й після свята вже не засилали старостів. Якщо ж після цього свята якась дівчина залишилася не засватана, то мала чекати аж на наступний весільний сезон. Тому цього дня такій дівчині слід було просити Святого Дмитра про те, аби наступного року її бажання здійснилося.

27 листопада — церковне свято апостола Пилипа, а після нього розпочинається Різдвяний піст, який триватиме до 6 січня.

Церковні джерела розповідають, що після Вознесіння Ісуса Христа апостол Пилип проповідував Слово Боже в Галилеї, супроводжуючи проповідь чудесами, зокрема воскресив маленьку дитину, яка померла на руках матері. З Галилеї Пилип направився у Грецію й проповідував науку Христа серед іудеїв, які туди переселилися. З Еллади апостол відправився у Парфи, а потім у місто Азот. Тут зцілив хворі очі дочці місцевого жителя Нікокліда. Як місіонер, апостол Пилип пройшов Сирію, Малу Азію, Лідію, зазнав багатьох знущань від супротивників християнства.

Прибувши у місто Ераполь (Фрігія) за наказом правителя Анфіпата був схоплений і страчений. Його розіп'яли на хресті.

Здавна в Україні жінки вшановували дванадцять п'ятниць у році. А саме — п'ятницю перед Благовіщенням, десяту п'ятницю після Великодня, п'ятниці перед Трійцею, Успінням, Головосікою, Воздвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрещем та дві п'ятниці (першу й останню) Великого посту.

У такі п'ятниці, вважали, не можна працювати. А у всі п'ятниці року строго заборонялося їсти скоромне — м'ясні страви, навіть споживати молоко. Словом, постити! Щодо обмеженого харчування у п'ятницю, то церква ставиться до цього прихильно.

За поширеним в Україні повір'ям, Свята П'ятниця ходить по землі в образі жінки в чорному або білому одязі. Тіло в неї зранене голками, веретенами, поколене гребенями. А все через те, що жінками, дівчатами порушується її строга заборона шити, прясти, ткати, вишивати в п'ятницю. Тому напередодні п'ятниці (особливо з дванадцяти перелічених) дівчата знімали нитку з веретена, бо вночі могла прийти прясти відьма, та ще й сама П'ятниця, розгнівана і збентежена, могла покарати власницю прялки.

Вельми дотримувалися знахарського правила: хто постить у п'ятницю, той не буде хворіти на пропасницю.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.