Останні новини
14 серпня 2022
14 серпня 2022

Відразу після величного свята Благовіщення Пресвятої Богородиці церква відзначає Собор Архистратига Гавриїла (8 квітня). У народні побутують інші назви — Благовісника (саме він сповістив Діві Марії благу вість, що та народить Сина Божого), Гавриїла, Гаврила (остання, погодьтесь, доволі панібратська). Його, як і Святого Архистратига Михаїла та Святого Пророка Іллю, вважали громовержцем — покровителем блискавок та грому, зокрема весняних. Отож, “щоб Гаврило хати не спалив”, всіляко намагалися задобрити Святого, насамперед молитвою, строгим постом. Зрештою, у ці дні ще триває Великий піст.

А щоб самому убезпечитись від стихії (“гніву Божого”, “кари Божої”), вдавалися до різноманітних дійств: запалювали страсні свічки, які освячували у Чистий четвер, або стрітенські свічки-громниці, обкурювали хату свяченим зіллям, кропили помешкання йорданською водою.

Важлива віха землеробського календаря українців — церковне свято Благовіщення (7 квітня; за старим стилем — 25 березня). До цього дня лелеки вже прилетіли з вирію і почали вити гнізда. А над полями з'явилися жайворонки. За теплої погоди із кубел вилазять плазуни. Остаточно вони прокидаються від зимової сплячки, за народними повір'ями, у день Руфа (21 квітня). Якщо ви побачили у день Благовіщення вужа чи гадюку, то морозів уже не буде, а інакше: “На Благовіщення може замерзнути вода в діжчині”.

І тільки після цього свята можна було розпочинати польові роботи, адже “Бог землю поблагословив на плодоріддя”. Вірили: від Введення (4 грудня) до Благовіщення землі не можна чіпати, бо гріх великий скоїш; земля відпочиває, набирається сили. Попри перестороги (марновірство) на піщаних грунтах господарі розпочинають роботи раніше.

У саме свято відразу після церковної відправи дівчата йшли по джерельну воду і шукали первоцвіт. Хто знайшов — радів, адже цього року неодмінно прийдуть свати. Зберігали квіти аж до Великодня. Якщо первоцвіт не зів'яв — життя буде довгим і щасливим у шлюбі.

У часи Великого посту, туги, мов промені яскравого світла, виділяються два особливо величних і радісних свята, коли піст, власне, послаблюється. Це — Благовіщення та Вербна неділя, яку ще називають Квітна, Цвітна, Шуткова. Саме вона нагадує мирянам про наближення світлого Христового Воскресіння. Велидень прийде за тиждень.

Згідно з християнським вченням у цей час Христос-Спаситель в'їжджав до Єрусалиму на ослику, а люди встеляли перед Ним дорогу пальмовим гіллям. В Україні його замінили вербовігалузки, які розпускаються ранньою весною. Відтак — у неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд їх освячення. А напередодні, у суботу, рано-вранці діти і дівчата йшли у гай заготовляти вербу. До речі, дівчина тільки тоді йшла за вербовим гіллям, коли у хаті все прибрано. Отож доводилося братися до праці ледь не опівночі...

Освячену вербову галузку наділяли чудодійною, магічною силою. Її використовували у народній медицині, готуючи узвари або настоянку від головного болю. Втім, навіть не освячена верба добре лікує!

Так здавна повелося в українській народній традиції, що весну могли зустрічати кілька разів, вітати найчарівнішу пору року веснянками, влаштовувати ігри, танці, виконувати обрядові дії, і то неодмінно біля берези або верби, співати: “Прийди, прийди, весно, прийди, прийди красна...”. Інколи така зустріч тривала ледь не місяць часу.

Найперше “заглядали на весну” в день Оксани-Дороти (6 лютого; за церковним календарем — Преподобної Ксенії Римлянки та Доротеї Кесарійської) і просили: “Повідай, Оксано, про весну”, бо, як стверджують народні прогностичні прикмети:

- Яка Оксана — така й весна.

- Коли на Оксани-Дороти день ясний і тихий, то весна буде гожою; коли хурделиця — затягнеться надовго.

На Стрітення (15 лютого; Зустріч Господа нашого Ісуса Христа), за повір'ями, зима зустрічається з весною, борсається у снігу та все ж змушена юнці поступитися місцем.

На Обертіння (9 березня; Віднайдення Голови Івана Хрестителя) починають повертатися з вирію перші птахи. Хто-хто, а граки та плиски вже прилітають о цій порі.

Так вже повелося, що пироги постійно відігравали велику роль у традиційному народному харчуванні. Українці навіть вигадали про них силу силенну приповідок.

Готували пироги двох видів: печені (з кислого тіста) й смажені (з прісного). Печені пироги нерідко робили з того ж тіста, що й хліб, переважно використовуючи житнє борошно, але пироги обов'язково начиняли. Пшеничні пекли лише у церковні свята (і то - найвизначніші) та неділю.

За начинку правили сир, розтертий з сирими яйцями, смажена квашена або свіжа капуста, варені картопля, горох, квасоля, гречана каша зі шкварками, печений гарбуз з ягодами калини або без них (це — восени, ранньої зими), товчений мак, варене, січене й підсмажене м'ясо, зелена цибуля з вареними яйцями, гриби. (Останні готували здебільшого в лісових зонах). Влітку для начинки використовували садові і лісові ягоди, фрукти — вишні, черешні, сливи; восени — яблука, груші. Такі пироги можемо назвати десертними.

Готували й смажені пироги з прісного незаквашеного тіста. Смажили їх на сковороді на олії. У піст начинкою були гриби, картопля, горох, ягоди і фрукти, каша з олією, у скоромні дні — здебільшого сир. Як бачимо, регламент раціону завжди встановлював церковний календар. І для душі, і для тіла корисно.

Подавали їх до столу на сніданок, на обід, на вечерю, брали у поле, в дорогу, частували подорожніх, убогих. Пироги й досі є однією з найулюбленіших страв українців. (Зізнаюся: люблю їх із сиром!). До речі, в Галичині пирогами називають вареники. Загалом начинка може бути такою ж, окрім маку. І вони смачні!

Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.