Останні новини

Свято Преображення Господнього, Другий Спас або ж Яблучний Спас, яке відзначаємо 19 серпня, - найважливіше з трьох Спасів. У церквах цього дня святять фрукти — яблука, груші, сливи, абрикоси, виноград, а також мед, зерна жита й пшениці з нового врожаю. Зважаючи на велич свята, піст дещо послаблюється, навіть дозволяється випити трішечки плодово-ягідного вина.

На святковій Літургії священик обов'язково читає уривки з Євангелія від Матея, де розповідається про Преображення Ісуса Христа, свідками якого стали апостоли Петро, Яків та Іван.

Саме від цього дня матерям, які втратили дітей, дозволяється їсти яблука. Траплялося, що у давнину до Спаса взагалі ніхто не їв яблук, аж допоки не освятять їх у храмі. Зрештою, тоді ще й не було такого розмаїття ранніх сортів яблунь.

Після повернення з церкви родина урочисто сідає за стіл. Яблука (а з них починають трапезу) під час цього святкового обіду найкраще смакують зі свяченим медом.

Другий Спас — це й день поминання померлих родичів. Вважали, що на Преображення покійники можуть преобразитися і вийти з могил, навідатися до сущих, з'ясувати, чи пам'ятають їх і чи вшановують.

Крім того, це ще й хліборобське свято, свято врожаю, чим зумовлене освячення фруктів, хліба та меду.

У народі кажуть:

- Добра антонівка — до доброго року.

- Прийшов Спас — бери рукавиці про запас.

- Прийшов Спас — пішло літо від нас.

14 серпня, коли у церквах вшановують братів-мучеників Маккавеїв, за п'ять днів до величного свята Преображення Господнього, званого у народі Другим Спасом, розпочинається Спасівський піст, який триває до 28 серпня, Успіння Пресвятої Богородиці. Тому він ще має назву Успенський (Успінський).

Згідно з апокрифічною легендою Спасівка є продовженням Великого Передвеликоднього посту, тривалість якого Бог визначив дев'ятьма тижнями. Але святі отці почали просити Бога, аби послабив піст чи скоротив у часі, бо людям буде важко його витримати. Тоді Господь розділив піст на дві частини: сім тижнів перед Великоднем і два тижні перед Успінням. Дотримуватись цього посту треба так само строго, як і Великого.

Однак, порівняно з усіма іншими церковними постами, Спасівку витримати легше, адже достигло багато овочів, бобових, фруктів, ліс рясніє грибами. Тому “Спасівка — ластівка”. До першого дня посту (зрештою, до свята Маковія) готували прісні коржі, заправляли їх тертим маком і медом.

За народним і церковним календарями 14 серпня — свято Першого Спаса, Спаса на воді або Медового Спаса. Закріпилася й інша назва — Маковія, адже у церквах вшановують сімох старозавітніх братів-мучеників Маккавеїв і святять мак. (Тут на назві позначилася співзвучність слів).

Входженню цього свята у побут українських селян (ще навіть за часів Київської Русі) сприяло й те, що воно збігалося з початком важливих аграрних робіт — сівбою озимини. Казали: “Перший Спас — перший засів”. Перед сівбою у церквах освячували насіння, щоб “Бог працю благословив і добре родило”. По селах святили воду. Хресні ходи рушали на ріки, озера, освячували кожну криницю, насамперед — громадську, “спільну”. Дійство дещо нагадувало йорданське водосвяття, тільки без ополонок, хреста з льоду і купання.Тому закріпилася ще й така назва - Мокрий Спас.

Маковія — так звані проводи літа. Цей день вважається першим осіннім.

Своїх традицій дотримувалися пасічники, качали мед, бо від Медового Спаса бджоли вже не будуть давати солодкого продукту, роблять для себе запаси на зиму. Тож на Маковія неодмінно святили свіжовикачаний мед.

...Від самого ранку люди йдуть до церкви, щоб після відправи Служби Божої посвятити квіти, головки маку, воду. Вважали, якщо посвячені на Маковія квіти вплести у косу, то волосся не буде випадати і голова не буде боліти. Знахарі використовували освячені квіти для лікування різних недуг, а мак ставав своєрідним оберегом.

Найбільше церковне свято після Великодня — Вознесіння Христове. Воно завжди припадає на сороковий день після Воскресіння Ісуса Христа, завжди за десять днів до Трійці і завжди на четвер. Тож жартують: “Ніколи не бути Вознесінню у середу чи п'ятницю”. Цього року християни східного обряду відзначають його 25 травня.

Як й інші найурочистіші свята церковного календаря, Вознесіння сповнене багатьма цікавими народними традиціями. У давнину на свято господині пекли обрядове печиво у вигляді драбинок. Це для того, “щоб допомогти Ісусові вознестися (піднятися) на Небо”. Обов'язково мало бути сім щаблів-сходинок. Що символізували сім таїнств. Для обіднього столу неодмінно готували млинці (як на Масляну). Їх чомусь називали “Божими онучами”.

Печивом-драбинками, а воно часто було з медом, маком, млинцями частували біля церкви убогих, жебраків, старців, не скупилися й на грошову милостиню для них.

Після церковної відправи господарі виходили на луг, на сіножаті, аби пересвідчитися, чи добре підросли трави. Адже через два тижні (відразу після свята Трійці) починалися сінокоси. Як правило, до Трійці ніхто трави косою не чіпав. Побутує приповідка: “Вознесіння трави возносить до сонця”. Якщо вони підросли по пояс дорослій людині, то радів господар, бо буде вдосталь сіна для корови.

Виходячи у поле, спостерігали, чи жито заколосилося. Погана прикмета, коли хлібні злаки не викинули до Вознесіння колос. Ця обіцяло неврожай, голодний рік.

У народі кажуть: “На Вознесіння гучно співають солов'ї — довго протримається тепла сонячна погода”.

Підготував Маркіян ЛЕХМАН.

Колишній раб і вірний слуга, а згодом побратим во Христі великомученика Димитрія Солунського — Святий Лупп, якого церкви східного обряду вшановують 5 вересня, загинув мученицькою смертю у 306 році за проповідування Христової віри.

Виконуючи веління свого господаря, Лупп роздав належне Димитрію майно вбогим, сиротам, вдовам і пішов слідом за ним ширити поміж людей науку Ісуса Христа. За церковною і народною традиціями його називають опікуном бідних і знедолених, а також немічних, хворих. Вірять, що на Луппи можна успішно лікувати різні хвороби, звертатися до знахарів, бо вони добре розуміються на зіллі й освячують його у церкві, але в жодному разі не до ворожбитів і ворожок. Останнє — гріх і користі не принесе; вони діють від лихого. Послуговуватися цілющими засобами, що дає людині Природа (вважайте — Бог), не тільки можна, а й треба. Тим паче слід невпинно молитися у храмах до чудотворних ікон і до ікони самого Луппи. Навіть через глибоку віру, щиру молитву, сповідь та Святе Причастя людина може одужати.

Втім, таки не обходилося без марновірства. Багато традицій, пов'язаних з цим днем, побутує на Гуцульщині. Зокрема у давнину відзначали свято вовків. Це для того, щоб сіроманці не наближалися до людських осель, до отар овець та іншої домашньої худоби і не завдавали шкоди, тим паче, не нападали на людей. Тобто, хоч якось намагалися вовка чи то налякати, чи то задобрити, насамперед словесними формулами — магічними замовляннями. Але хіба вовка переконаєш?.. У свято Луппи, крім доїння корів та овець, інших робіт, пов'язаних з тваринництвом, гуцули намагалися не виконувати.

Запримітили: з цього дня починає опадати листя з осик.

У народі кажуть:

- Якщо лист лягає “горілиць” - на холодну зиму, а “долілиць” - на теплу.

- Пізній падолист — на суху осінь.

Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.