Останній четвер перед Великоднем називають Чистим. У цей день у церквах відправляють Страсті Христові. Але у народі до нього особливе ставлення...

Наприклад, на Поліссі побутував звичай прядіння «четвергової нитки», і саме у Чистий четвер на останньому тижні Великого посту. Вона прялася до схід сонця на порозі хати лівою рукою і закручувалася навпаки. Таку нитку вважали помічною від усякого болю. З нею обходили кругом поля, щоб зберегти посіви від горобців. При цьому нитку неодмінно тримали у лівій руці. Переповідали, якщо взяти її на Великдень на могили, то можна «побачити» померлих родичів.

Цього дня спеціально випалювали сіль. Її називали «четверговою» і зберігали як ліки. Випивали з водою від пристріту, зурочень (вроків), давали худобі при шлункових недугах.

Також існував звичай виготовлення «четвергової сорочки». За повір'ями така сорочка довго носитиметься, а її власник доживе до глибокої старості.

Та найважливішим у Чистий четвер було відвідати Богослужіння у церкві і принести до хати «живий вогонь» - запалені у храмі свічку чи лампадку. З «живим вогнем» обходили помешкання, присадибне господарство, хліви, комори. Потім його ставили на покуті перед іконами.

25 квітня вшановують Василя Парійського.

Цей достойник Христової Церкви служив єпископом міста Парії за часів правління візантійського імператора Лева Вірменина, якого прозвали іконоборцем. Отець став на захист святих ікон, не раз зазнавав переслідувань і катувань, відбував заслання, але не відступив від Святої Віри. Помер 728 року.

У народі кажуть:

- На Василя Парійського Парить і вологе повітря - дощ ушкварить.

- На Василя Парійського виверни голоблі, закинь сани на повітку.

- На Василя сонце землю парить.

- На Василя Парійського дощ падає - початок травня буде дощовим.

- Якщо цього дня тумани вкрили землю - літо буде дощовим, гнилим.

- Після теплого Василя Парійського настають теплі весняні дні.

22 квітня вшановуємо Святого Євпсихія.

Колись у цей день загадували на горох: якщо він видався тихим, ніч була зоряна - рік на горох буде багатий.

Побутували й інші прикмети та повір'я. Зокрема:

- Якщо знайдеш стручок з дванадцятьма горошинами, то забезпечиш собі щастя й добробут на весь рік. А наступного року шукай новий «багатий» стручок!

- Розсипати горох - на сльози.

- У хаті, де вночі часто блукають мертві душі, слід розкидати горох. Тоді вони заспокояться. (Ось такі два суперечливі тлумачення).

- Бородавки щезнуть, коли до них доторкнутися горошиною, а потім спалити її на відкритому вогні.

Аби позбутися різних недуг, того дня зверталися і до води. На світанку обов'язково вмивалися джерельною водою. Росою, якщо така випала, вмивали очі, щоб зникло більмо, повернувся зір...

Писанка — неодмінний атрибут Великодня. На жаль, етнографічні довідники здебільшого подають таке “сухе” тлумачення: фарбовані й орнаментовані курячі яйця. Їх освячують у церковне свято Воскресіння Христового. Але, насправді, за цим стоїть значно глибший смисл... Яйце вважається символом життя. Виготовлення писанок пов'язують з дохристиянськими традиціями, відомими ще з часів Трипільської культури (поминання померлих). У пізніші слов'янські язичницькі часи - зустріч весни. Згодом, з прийняттям християнства, писанку почали ототожнювати з Великоднем.

Поступово втрачаючи своє релігійно-магічне значення, вмотивування, звичай розписувати писанки набув естетичного характеру.

Писанка - яскравий взірець традиційної художньої творчості. Кожен етнографічний регіон України має свої орнаментальні мотиви та знаки, гаму кольорів.

Існує кілька типів та стилів розпису писанок - геометричний, рослинний, анімалістичний (зображення фігур тварин, птахів), зодіакальний... Сюжети завжди мають реалістичну основу (сонечка, рожі, колоски, сороки, гусячі лапки тощо).

Попри, здавалося б, «канонічність» писанки, з'являються й нові орнаменти, продиктовані суспільними потребами, часом. Наприклад, малюють тризуб - Герб України. Він замінює тригвер - знак, який відомий ще з часів князя Володимира Великого. Небезпідставно вважають, що цей знак має значно давнішу історію.

Розписувати писанки починали з настанням Великого посту, а завершували у Чистий четвер. За цей час справжні майстри намагалися розписати не менше сорока писанок. Інколи робили це на замовлення, на продаж. Але кожна писанка - різна, орнаменти, мотиви не повторювалися. Люди з важкими недугами вірили: якщо розписати сорок писанок, то неодмінно одужаєш! До речі, таке заняття заспокоює нервову систему, покращує координацію рухів пальців (варто звернути увагу тим, хто переніс інсульт чи отримав важкі травми). Дітям воно допомагає зосередитися, бути уважними, розвиває мистецькі смаки, здібності, творчу фантазію. А це неабияк важливо для маленького художника, адже неодмінно позначиться на його майбутньому. На щастя, школи писанкарства тепер функціонують в Україні. Однак, на жаль, не так уже й багато дітей займається у них.

На Великдень писанками обмінювалися (особливо молодь) дарували один одному, також клали на могили померлих. Кому яку писанку подарувати - це вже окрема наука, вважайте, народна психологія чи етнопсихологія. Дітям дарували писанки світлих кольорів, з метеликами, пташками, квітами та іншим рослинним орнаментом. Господарям (старшим людям) - баранцями, колосками тощо. Свої вподобання та смаки мала й молодь. Головне знати, що кому до душі.

Великодня легенда говорить: допоки писатимуть писанки, то лихий не зможе полонити світ.