Останні новини

Якщо ретельно подивитися на наші стародавні міста, то неважко помітити, що всі вони побудовані на горах (той же Львів — аж на семи пагорбах). Гори здавна мали символічне значення, були місцями для здійснення ритуальних язичницьких обрядів, тут також вершилися суди.

Майже в усіх слов'янських народів збереглася традиція святкування Красної гірки. Українці влаштовували такі дійства 5 травня, перед святом Юрія. Від цього дня починається весняно-літній сезон весіль, звісно, якщо Великдень не припадає на 5 травня. “Красний” - значить гарний, радісний, веселий. Крім того, червоний колір асоціюється з очисною силою вогню і сонця, не тільки з кров'ю.

У давнину Красна гірка мала ще одну назву — свято Лелі (богині літа). Дівчата обирали зі свого гурту найвродливішу — Лелю, святково вбирали її, прикрашали зеленню (неодмінно вінком з квітів і трав), барвистими стрічками і вона сідала на почесне місце. Поруч клали нехитрі гостинці. Потім навколо Лелі водили хороводи, співали пісень, якими проводжали весну, а закликали, запрошували у гості літо. Через деякий час до них долучалися хлопці. Обрядове дійство завершувалося колективною трапезою.

Тарас ЛЕХМАН

У давнину на 25-тий день після свята Воскресіння Христового, Великодня українці традиційно святкували ще й Рахманський Великдень. Інші назви — Переполовинення, Права середа. Він завжди припадає на середу, як і Середопістя перед Великоднем, підказує: до свята Трійці (П'ятидесятниці) залишається 25 днів. Обряди Рахманського Великодня (цього року — 10 травня) подекуди зберігаються дотепер. Зокрема шкаралупи з великодніх писанок, крашанок, неодмінно освячених, кидають у річку, будучи упевненими, що вони допливуть до людей, які живуть за морями-океанами, сповістять їх: в Україні вже відсвяткували Великдень. Таких людей у давнину називали рахманами. Це були бранці, заробітчани, а серед них — чимало українців. Чим не аналог із сьогоденням?!. (На жаль!). Там, на чужині, вони не завжди могли знати, коли Великдень.

Інша апокрифічна легенда розповідає, що шкаралупи з великодніх яєць або ж самі великодні яйця допливають на “той світ” до померлих діточок, якщо їх вчасно кинути у річку відразу після Великодня, бо допливуть аж на Рахманський, нагадають їм про Воскресіння Христове, про те, що батьки їх пам'ятають. Тому у деяких родинах клали у Великдень на великі тарелі стільки крашанок і писанок, скільки в роду померло дітей. Їх не торкалися. А як тільки минули Великодні свята, відразу пускали за водою.

Побутує повір'я, що в ніч на Рахманський Великдень покійники сходяться до церкви на всенощну; співають духовних пісень, моляться, а потім діляться тими дарами, які їм принесли на могили живі родичі у день проводів (на Провідну неділю). Відправляє таке служіння у храмі покійний священик. Прислуговують йому померлі діточки, які тримають у руках запалені свічки, великодні атрибути.

Втім, це — лишень повір'я...

Тарас ЛЕХМАН

21 травня у церквах східного обряду вшановують Святого апостола і євангеліста Івана Богослова. Він був покликаний Ісусом Христом в учні разом з братом Яковом.

На Голгофі біля розіп'ятого на хресті Ісуса апостол плакав з Матір'ю Божою. І раптом почув звернення до Неї розіп'ятого Господа: “Жоно, це син твій”, а до нього: “Це матір твоя”.

Іван Богослов ревно служив Пречистій, а після Її Успіння став проповідувати науку Ісуса Христа в Ефесі та інших містах. Потім відбував багаторічне заслання на острові Пастмос, де написав Одкровення (Апокаліпсис). Згодом, повернувшись в Ефес, написав Євангеліє, яке є четвертим у Новому Завіті.

На відміну від інших апостолів, Іван Богослов не був страчений, а помер природною смертю у віці понад 100 років. Його називають улюбленим учнем Ісуса.

Цього дня аграрії завершували всі польові посівні роботи, бо “хто не посіяв до Богослова, той не вартий доброго слова”. Або ж: “Не посіяв — не пожнеш”.

На свято Івана Богослова люди старшого віку не добували глини, “щоб не привалило”, а молодь не споживала часнику та цибулі. Жінки (особливо старші) ділилися досвідом з різних питань, адже вірили, що цього дня мудрість панує в усьому світі. Молодиці, дівчата ж прислуховувалися до них.

31 травня — церковне свято Феодора (Феодота) і семи дівиць, які віддали своє життя за Христову віру.

У народній традиції цей день вважається дівочим святом. Коли опускалася ніч на землю, дівчата виходили на двір або на край села і замріяно виглядали “дівочі зорі” - три зірки неподалік Чумацького Шляху. Якщо всі три світяться яскраво, то дівчата дуже раділи, адже це віщувало здійснення усіх бажань. Принаймні, заміж неодмінно вийдуть, цього ж таки року...

Запримітили, що з цього дня земля починає родити, дарувати людям перший врожай. Таку силу дає їй сам Феодот!

Він також вважався знахарем, лікував хворих, допомагав стражденним.

Народна прогностична прикмета стверджує: “Якщо цього дня на дубі з'явилося листя — на врожайне літо”.

4 серпня християни східного обряду вшановують Святу мироносицю рівноапостольну Марію Магдалину, яка народилася у сирійському місті Магдали. Вона часто згадується в Євангелії за щире слідування за Ісусом Христом, який вигнав з неї сімох демонів і зцілив. Марія йшла, плачучи, за Господом на Голгофу, була свідком розп'яття та поховання Ісуса Христа.

До сходу сонця в день Воскресіння Господа Марія принесла миро, щоб покрити ним тіло нашого Спасителя. Так велів закон. Але гробниця виявилась порожньою. Ангел сповістив їй та іншим мироносицям, що прибули з нею: “Не тут шукаєте!..”. Про це Марія Магдалина відразу розповіла апостолам. Не всі повірили... Вона й першою побачила Воскреслого Господа і розмовляла з Ним.

Після Вознесіння Ісуса Христа Марія Магдалина перебувала з Його Пресвятою Матір'ю й апостолами в Єрусалимі, а потім проповідувала Боже Слово в Римі й багатьох інших містах. (Через це Церква зараховує її до рівноапостольних).

Згодом Марія Магдалина перебралася до м. Ефеса, де на той час перебував Іван Богослов — улюблений учень Ісуса. Тут вона померла. У V столітті мощі рівноапостольної перенесли до Константинополя.

Саме з Марією Магдалиною пов'язують християнську традицію дарувати крашанки на Великдень. Адже, за апокрифічними переказами, піднесла червону (колір крові) крашанку Тиберію і вказала на Пилата, як винуватця хресної смерті Ісуса.

Знахарі, цілителі вважають Марію Магдалину заступницею від холери. Щира молитва до неї може зцілити й від багатьох недуг.

Народний звичай велів: у цей день краще не обробляти конопель та льону. Натомість готували обрядові страви (одна з яких неодмінно з яйцем) і поминали померлих.

Прогностична прикмета стверджує: “На Марії Магдалини велика роса — льон буде сірим”.

Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.