Останні новини

 

Одне із самобутніх імен, яким називали наші пращури-язичники сонце, - Ярило. Йому співали хвалебні пісні, складали гімни, приносили пожертви (ні-ні, тільки не людей і тварин!), дарунки у вигляді квітів, молодих гілок деревця.

Ярило — бог весняного сонця, родючості, пристрасті. Корінь слова “яр” означає “ярий, нестримний, збуджений”. У давні часи чоловіча пристрасть порівнювалася з мужністю, войовничістю й силою. Тому божества родючості у східних слов'ян часто зображувалися з мечем.

У Велесовій книзі Ярило названий Ярбогом (або Яробогом). Він згадується, як бог, який “править весняним цвітінням, русалками, водяниками, лісовиками, домовиками...”.

Обряд водіння Ярила в окремих етнографічних регіонах України зберігся до нашого часу: дівчата обирають найкращого парубка, вдягають його у вінок з весняних квітів і трав та водять вулицями від хати до хати, де є дівчата на порі. На широкому лузі, лісовій галявині або біля річки водять навколо Ярила хороводи, співають веснянки, гаївки. Однак тепер це виглядає лише як театралізоване дійство.

Травень у народі називають місяцем русалок. У давнину вважали, що саме цієї пори року русалки стають найактивнішими, навіть справляли на їхню честь Русалії, аби задобрити.

Це свято згадується у Велесовій книзі. За народними віруваннями, русалки — добрі божества водойм, полів, лісів, гір, покровительки рослинної сили природи. Уявляли їх у вигляді дівчат з довгими розпущеними косами, заквітчаними запашним зіллям. У русалках наші пращури вбачали посередників між світом Яви (видимого, проявленого життя) і Нави (духовного, невидимого буття).

Русалки приходять на землю, щоб допомогти рослинам проростати, наситити їх вологою, посприяти багатому врожаю. Тому за часів Київської Русі святкування Русалій відбувалося на початку травня, коли з'являлася молода зелень. Але з прийняттям християнства народні обряди цього свята поєдналися з Трійцею.

Народний слов'янський календар був зафіксований етнографами наприкінці XIX століття. У ньому тісно переплелися народна язичницька культура з елементами церковного християнського календаря. Результатом такої тривалої еволюції стали два паралельних способи лічби днів від понеділка до неділі та від неділі до суботи.

Походження слов'янських назв днів тижні трактуються як номери днів, які настають після неділі:

- понеділок — по неділі;

- вівторок — другий день;

- середа — середній в ряді понедільних днів;

- четвер — четвертий;

- п'ятниця — п'ятий;

- субота — шостий, а якщо відлік ведеться від неділі, то сьомий.

Найбільшою містичною силою наділяються ті істоти, які причетні до культу померлих. В українській міфології такими вважаються вовкулаки, упирі, заложні мерці.

Вовкулаки — це перевертні, які можуть бути вночі вовками, а вдень людьми. Надзвичайні, напівфантастичні істоти, які поділяються на вроджених та зачарованих (обернених). Вродженим вовкулаком ставала людина, яка народилася під “збігом” повних планет. Вірили також, що вагітна жінка, коли побачить вовка, то в неї народиться дитина-вовкулак. Зачарованими ж вовкулаками стають хлопці, які випили “дурман-зілля”, а також ті, яких обертають на вовків чаклуни й відьми. Для цього достатньо забути Бога та за вказівкою відьми тричі перекинутися через устромлений у землю ніж. Таке перевтілення відьма може здійснити й без згоди людини.

На відміну від зачарованих вовкулак, які перебувають у вовчій подобі по кілька років, уроджені вовкулаки живуть у сім'ї, як звичайні люди, й лише в певний час, найчастіше вночі, перевтілюються на вовків, об'єднуються з їхніми зграями та винищують худобу. Існують різні засоби повернути зачарованому вовкулаці людську подобу: стягнути з нього шкуру, провести через хомут, зірвати мотузку, що висить у нього на шиї, тощо.

Вони, за повір'ями, роблять дуже багато шкоди: переводять худобу по селах, розкрадають добро, іноді переводять людей. Вовкулаки дуже злопам'ятні. Скажімо, якщо ви образили свого сусіда, а він виявився перевертнем, то добра не чекайте — обов'язково заподіє якоїсь шкоди, наприклад, може налякати дитину.

Позбутися статусу перевертня неможливо. Ним людина народжується або стає назавжди. Навіть добрі хлопці, які були гарними хазяїнами, під впливом чар стають лютими хижаками.

Захист від цієї напасті лише один, проте дуже дієвий — це молитва до Господа. Особливо опікується такими питаннями Святий Юрій, який захистить вас і ваше господарство від злих сил. Ідучи до лісу, особливо вночі, треба покласти в кишеню шматочок свяченої свічки, пучечок свяченої солі або окраєць великодньої паски.

УПИРІ

Є цікаве народне оповідання про зиму. Зима — це стара велика й груба баба. У неї кров біліша, ніж маслянка, хоч на обличчя вона й рум'яна. Голова в неї велика, замість волосся звисають бурульки; брови — то крижинки, а вії — довгі сніжинки. Ніс — кістяний, а сама вона завжди холодна. Вуха — віхті соломи.

Зима одягнена в лахміття, хоч для неї холод - як для нас тепло. Ми боїмося холоду, а вона боїться тепла. Ми хворіємо, коли застудимося на холоді, а вона, Зима, хворіє від тепла.

Баба Зима всім і всіма верховодить. Її чоловік - Мороз, але він робить те, що наказує йому Баба Зима. Жінка Сніговія - то Завірюха. Сніговій же доводиться сином Бабі Зимі. Він щедро сипле снігом. Донька Завірюхи і Сніговія - Метелиця. Завірюха витанцьовує, коли їй накаже Баба Зима. Метелиця збирає всі зимові сили, й усі разом «метуть метелицю» - танцюють. Онуки Баби Зими - вітри-сніговії та приморозки. Вони також у цілковитому послуху своєї Баби Зими.

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.