10 листопада — свято Параскеви-П'ятниці, яку у народі називають Порошихою, Поминальницею.

А все пов'язане з осіннім поминанням «дідів» (померлих предків), яке розпочинається у першу суботу перед святом Дмитра і триває кілька днів, а то й тиждень. Священик має окропити на цвинтарі кожну могилу. Завершуються поминання на свято Параскеви-П'ятниці (це - суто за народною традицією). Така необхідність зумовлена тим, щоб мешканці з далеких сіл і міст будь-коли упродовж тижня «осінніх дідів» могли побувати на могилах своїх родичів, друзів, помолитися і пом'янути їх.

Загалом, свято Параскеви-П'ятниці вважається жіночим днем. Тому жінки у цей день не шили, не пряли, не ткали, не вишивали.., навіть інші повсякденні домашні клопоти замість них брали на себе чоловіки. Жінки тим часом могли посидіти у корчмі. А от чоловікам на Параскеви-П'ятниці не велено туди заходити.

Народні прикмети:

- На Параскеви сніг - зимі бути сніжній.

- Після Дмитрових морозів на Параскеви відлига - десять днів погода буде перемінною.

- На Параскеви пороша - зима буде хороша.

.

8 листопада — свято великомученика Димитрія Солунського (у народному календарі українців — Дмитра).

Очевидні похолодання, вже наближається зима. Але на Дмитра хоч і холодно, та не голодно. Вдосталь запасів городини, хліба (принаймні, на перших порах). Навіть пташкам не голодно, бо ще можуть знайти на полях залишки зерна. А Дмитрів сніг, буває, враз розтане. і знову відкриє пернатим гостинний стіл.

З народних фенологічних спостережень:

- Навіть рання зима не вступає в силу до Дмитра.

- Дмитро не покрив шлях снігом - зими ще не буде.

- Дмитро холодом дошкулив, то, вважайте, що пожартував. А Михайло не жартує, люту зиму дарує.

- До осель потяглися ворони, галки, сороки, синиці, горобці - невдовзі прийде зима.

- Сніг і мороз на Дмитра - весна буде пізня; тепло (відносно, як для тієї пори) - на ранню весну.

- Дмитро при повному місяці - взимку будуть відлиги.

Між Дмитром і Михайлом (21 листопада) - останній період заслання старостів, бо весілля ще можна справити до Пилипа (27 листопада). Тому тільки до Дмитра дівка може похитрувати і піднести гарбуза небажаному залицяльнику.

5 листопада — свято Якова, брата Господнього.

Він був одним з дванадцяти апостолів, безпосередніх учнів Ісуса Христа, першим єпископом Єрусалиму. Загинув мученицькою смертю 62 року. Святому Якову належить послання, в якому автор повчає, що віра без діл є мертвою.

Про цей день у народі кажуть:

- На Якова снігова крупа - на Матрони (22 листопада) встановиться справжня зима.

- Хоч на Якова погода ніякова, але зима стає на ноги.

- Часом Яків снігом сипле й зиму наближає.

- На Якова дорога санна - зима рання.

- Яків прийде, то і зиму принесе.

- Якщо на Якова небо заплаче, то і зима прискаче.

Жартують:

- Не всякому Якові по Якову.

- Казала сорока про Якова, та про якого?..

Початок листопада знаменується завершенням “пастушого сезону”. Це обрядове дійство почасти набувало магічного характеру.

Поширена народна приказка говорить: «По Покрові - по корові (по теплові)». Але коли зберігається тепла погода, не випав сніг, не вдарили перші морози, то корів виганяли на пасовисько і після Покрови. Враховували і такий фактор: чи вдосталь заготовлено сіна, соломи, буряків, інших кормів. Все ж перед святом Дмитра (8 листопада) випас завершували. Навіть робили це напередодні Переддмитрової суботи (першої перед святом). Вона вважається поминальною, тому час потрібно присвятити молитві у храмі, «провідуванню» на цвинтарі померлих рідних, родичів, свояків, друзів. Поминали їх й удома за обіднім столом. Але перед тим до Переддмитрової суботи потрібно було належно приготуватися: приступити до сповіді і Святого Причастя, впорядкували могили тощо. Так велить добра християнська традиція!

На саме свято Дмитра господарі розраховувалися з пастухами, яких винаймали на сезон. Якщо врахувати, що пастухами частенько були діти, то крім копійчин давали їхзм нове взуття, кожуха, свитину чи ще щось з одягу, частували солодощами (як правило, домашньою випічкою). Не віддячити належно малим пастухам вважалося великим гріхом. Такі непорядні господарі піддавалися громадському осуду. Могли й не пустити до церкви.

У Карпатах тієї пори вже приганяли з далеких полонин овець. Не дивно! У горах завжди ранні сніги. І тут господарі віддячували пастухам (чабанам). Лічили приплід тварин, а, бувало, й втрати. Та таки пастухів зустрічали урочисто всім селом, запалювали ватри, гули у трембіти, накривали щедрий стіл, нехай, навіть, з невибагливих страв, бажали здоров'я, запитували, чи будуть і наступного сезону випасати овець, домовлялися про плату. За обіднім столом поминали насамперед тих пастухів, як десь колись не повернулися з полонин.

Розрахунок за працю також мали здійснити до свята Дмитра. Інколи «платили» вівцями. Адже у пастухи часто наймалися ті, хто не мав своїх овець, або їх було обмаль.