Свято Варвари відзначаємо 17 грудня, бо саме в цей день 290 року в місті Іліополі (Фінікія) вона загинула загинула мученицькою смертю. А вже у IV столітті її мощу були перенесені в один з храмів Константинополя.

У XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комнина (1081-1118 Роки) княжна Варвара, вступаючи у шлюб з руським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх у Київ, де вони покояться і тепер у Володимирському соборі.

У день Святої Варвари народний календар із деяким випередженням астрономічного фіксує поворот сонця на літо. У багатьох місцевостях з цього приводу говорили: «Варвара ночі урвала, а дня доточила». Насправді ж найдовша ніч припадає на 22 грудня.

На Поділлі вважалося гріхом у цей день прати білизну, місити глину чи білити хату. У зв'язку з тим, що великомучениця Варвара була здібною до вишивання і навчила всіх жінок вишивати, тому вишивати (даруйте за повторення слів!) на Варвари не дозволялося.

Зрештою, цей день називали «жіночим». Отож святкували й відзначали його не тільки іменинниці, а всі жінки.

10 грудня вшановуємо Святого Якова Перського, який загинув за Христову віру 421 року.

Він мав велику шану від перського царя Ісдегарда I. Щоб не втратити прихильність вельможі, чималий статок, Яків приховував своє християнське віросповідання, бувало, що у присутності царя поклонявся язичницьким ідолам. Та прийшов час, коли сумління Якова взяло гору над його вчинками. Він зрікся царських почестей і твердо заявив: «Я - християнин!». Тоді вже навіть жорстокі тортури не змусили Якова відступити від Ісуса.

У народі про цей день кажуть:

- Яків снігом дорогу стелить - бути житу.

- Яків розкопав намет, по снігу ступає, дорогу прокладає.

- Яків замете - хліба намете.

7 грудня — свято великомучениці Катерини, яку дівчата і жінки вважають покровителькою своєї долі.

Тож у давнину були цілком закономірними ворожіння на долю. Найпоширеніший варіант, коли дівчина у ніч на свято Катерини ставила у глечик з водою галузку вишні, виставляла у хаті на підвіконня (вікно мало виходити на південь) і загадувала: якщо до Різдва Христового галузка розквітне, то вона (дівчина) буде здоровою, скоро вийде заміж, а якщо засохне, то кепська справа...

Дівчина на виданні ретельно доглядала за галузкою, регулярно міняла воду. Хотіла досягти свого.

Розквітне галузка чи ні - важко сказати. Але прагматичний український хлібороб вбачав у цьому дійстві інший смисл, загадував на майбутній врожай, власне, прогнозував його. Він не вдавався до магічних дій, а використовував багатовіковий досвід предків щодо спостережень за погодою і природою. Отож, якщо галузка вишні до Різдва вкрилася бруньками, «пробиваються» листочки (про цвіт, звісно, аж ніяк не йдеться) - бути врожаю хліба.

Замість вишневої галузки інколи ставили у глечик з водою вербову гілочку. До Різдва Христового на ній мали з'явитися пухнасті «котики». Чим скоріше вони з'явилися - тим ранішою буде весняна сівба.

Сіяли у коритцях пшеницю і жито. Також ставили на підвіконня з південного боку. Чим скоріше хлібні злаки зійшли - тим кращим буде врожай наступного року.

Катерина прогнозує:

- На Катерини холодно та ще й без снігу - рік буде голодним.

- Катерина вкрила водойми міцним льодом - на Різдво Христове може бути відлига.