(ЛЕГЕНДА)

Було це у давнину, коли люди жили в злагоді з природою і не полювали на тварин, а ті на них не нападали, не кусали, жодної шкоди не завдавали. Тоді люди і звірі мали спільну мову.

Та якось одна нерозсудлива Людина порушила закон гармонії і миру…

Сталося це так. Людина побачила, що гадюка відклала яйця, з яких ось-ось мали з’явитися на світ Божий гадюченята. Вирішила Людина покепкувати:

Ти, Гадюко, не птах, не літаєш, бо крил не маєш, а відкладаєш яйця. Зараз я їх розчавлю і подивлюся, що там у них є…

Гадюка почала слізно просити, благати не робити цього, бо в них – її діточки, вони ні в чому не винні, як і сама мати. Такими їх Бог створив.

Однак нерозсудлива Людина не послухала Гадюки і здійснила задумане…

Відтоді, на знак помсти, гадюки жалять людей.

(Записано у с. Реклинець Сокальського району Львівської області; оповідач – Микола Васько, 1946 р.н.).

Записав Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 9-Б класу Червоноградської СШ №8