Українське поле годі уявити без жита. Воно, після пшениці, належить до основних хлібниз злаків. Мабуть не випадково в нашій мові назва цієї культури має спільний корінь із словами «Жити», «Життя».

Жито відоме в Європі з бронзового віку. У басейнах Дніпра, Дністра й на Керченському півострові східні слов'яни вирощували його у першій половині I тисячоліття нашої ери. Батьківщиною цього злаку, як вважають науковці, є гірські райони Північної Африки й Західної Азії. Серед тринадцяти видів жита лише один належить до аграрних культур, решта - дикі, хліба з них не спечеш.

Цікавий факт: у горах на заході Німеччини росте жито заввишки понад два метри. Ой, як тут не пригадати українське віншування- побажання:

- Роди, земле, жито з голоблю, а картоплю, як колесо!

Називається воно очеретяне, бо солома цього жита жорстка, бура.

Український народ про жито каже таке:

- З житом жити - не тужити!

- Буде жито - буде людям сито!

- Жито два тижні зеленіє, два тижні колоситься, два тижні відцвітає, два тижні поклони б'є, бо жати проситься.

Спостерігали і радили:

- Жито сильно пахне перед дощем. Отож, плануй роботу, господарюй!

- Жито, засіяне при північному вітрі, родить краще.

- Жито колоситься - знайдеш багато грибів.

- Жита раніше вівса не косять.