Серед численних персонажів української народної міфології зустрічаємо Скарбника. Хто він такий?..

Побутує кілька варіантів трактування цього образу. За одним, Скарбник — це вірний охоронець скарбів свого господаря, а також надійний помічник в усіх його справах. Проте після смерті господаря він з'являється зі зграєю круків і вириває запродану йому душу. Отож, служить господарю не задарма.

Інший варіант пов'язаний із популярним повір'ям про закопані та закляті скарби, які наділялися надзвичайними властивостями. Ці скарби поділялися на чисті й нечисті. До перших належали такі, що закопувалися людьми у часи лихоліть (війни, напади, пожежі, пограбування). На Гуцульщині, зокрема, такими вважалися скарби опришків. Інші ж скарби перебували під охороною нечистої сили.

Вірили, що раз на сім років закопані та закляті скарби пересушуються і горять. Ті, які охороняє Скарбник, якраз і є заклятими. Взяти їх може лише той, кому вони призначаються. Коли ж це буде стороння людина, то скарби неодмінно перетворяться на черепки, вугілля, гадюк або жаб. Бува, що відразу стають попелом.

Із надприродними властивосями грошових скарбів пов'язано також повір'я про інклюз — зачаровану монету, яка мала здатність притягувати інші монети й таким чином збагачувати свого господаря-власника. Опікав цю монету злий дух. Його, як і Домовика, можна було виховати собі із курячого зноска. Цей дух по смерті господаря забирав його душу.

Втім, шукай скарбів не на землі, а на Небі!

Підготував Тарас ЛЕХМАН.